Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ таке приміщення, де світло так поєднує контрасти, що вирізняє приховану аналогію типажів. Порівняння завжди видається мені плідним і навіть більше – творчим началом, і я охоче користуюся ним як методом, тому що його можна застосовувати без насильства. Воно збагачує так само, як формула об’єднання, воно підносить всі цінності, приносить одкровення, що стають несподіваним рефлексом, і створює глибину перспективи, наче рама навколо портрета. Цю пластичну таємницю знав уже перший портретист слова, Плутарх, і у своїх «Порівняльних життєписах» він попарно зображував один грецький і один римський характер, для того щоб за особистістю виразніше виступив тип – його духовна тінь. Того, що прославлений родоначальник цього мистецтва досяг в історико-біографічній царині, я намагаюся досягти в близькій їй сфері літуратурної характеристики, і ці два томи повинні бути лише першими в задуманій мною серії, яку я хочу назвати «Будівничі світу. Типологія духу». Та я далекий від наміру нав’язувати світу генія якусь застиглу систему. Пристрасний психолог, творчою волею підштовхнутий до творення образів, я підпорядковую своє мистецтво лише вільному потягу, а ваблять мене лише ті образи, з якими мене пов’язує духовна спорідненість. Цим внутрішнім спонуканням мої задуми певною мірою обмежені, і я анітрохи про те не шкодую: неминуча фрагментарність лякає лише того, хто у творчості вірить у системи і самовпевнено думає, що неосяжний світ духу можна виміряти циркулем; мене ж у цьому великому задумі приваблює саме те, що він стикається з неосяжним і разом із тим не ставить собі заздалегідь жодних кордонів. І ось повільно і водночас пристрасно я споруджуватиму все ще допитливими руками випадково розпочату будівлю, і нехай купол її досягне небесної миті, що невагомо нависає над нашим життям.

* * *

      Ці три героїчних образи – Гельдерлін, Кляйст і Ніцше – навіть у зовнішній долі виявляють разючу подібність: так, ніби для них був складений один гороскоп. Всі троє гнані якоюсь надпотужною, певною силою – надприродною силою із затишного «я» до згубного циклону пристрасті і передчасно закінчують свій шлях у жахливому потьмаренні розуму, у смертоносному сп’янінні почуттів – божевіллям або самогубством. Не пов’язані зі своєю епохою, не зрозумілі своїм поколінням, блиснувши, немов метеорит, вони мчать у ніч свого призначення. Вони самі не знають про свій шлях, про свою місію, бо шлях їхній – із безмежності і в безмежність; у миттєвому злеті й падінні вони ледь встигають торкнутися реального світу. У них є щось надлюдське, якась сила понад їхньою власною силою веде їх; вони не панують над своєю волею (і в жаху помічають це у короткі миттєвості, коли прокидається їхнє «я»). Вони самі під владою, вони (в двоякому сенсі цього слова) одержимі вищою силою, силою демонічною.

      Демонічною. Це слово мандрувало крізь безліч значень і тлумачень, поки від давнього й початкового міфічно-релігійного уявлення дійшло до наших днів, і тому необхідно дати йому індивідуальне тлумачення. Демонічним я називаю вроджене, початково властиве людині занепокоєння, яке жене її за межі власного «я», у безмежність, у стихію: немов природа, залишивши в кожній окремій душі невід’ємну неспокійну частку свого первісного хаосу, напружено і пристрасно прагне назад у надлюдську і надпочуттєву стихію. Демон вселяє в нас бродило – фермент, що набухає, напухає, напружує, фермент, що кличе від спокійного існування до небезпеки, до безмежності, до екстазу, до самозабуття і самознищення; у більшості людей, у пересічної людини, ця дорогоцінна і небезпечна частина душі швидко всмоктується і розчиняється; тільки в рідкісні миті – при кризах змужніння, у мить, коли під впливом любові або спраги зачаття внутрішній космос охоплений хвилюванням, – це прагнення може вирватися з тіла, ця надмірність, це самозабуття прориває і наповнює передчуттям навіть міщанське, найбанальніше існування. Зазвичай урівноважені люди пригнічують у собі фаустівські пориви, присипляють їх мораллю, притлумлюють працею, миряться з порядком: буржуа – споконвічний ворог хаосу не тільки у світі, але і в самих собі. Але в людині вищого порядку – особливо в людині творчій – занепокоєння продовжує творчо панувати, втілюючись у незадоволення буденністю; воно створює в ній «вище серце, здатне до муки» (Достоєвський), допитливий розум, який, підносячись над самим собою, простягає космосу свою тугу. Все, що зрадницьки штовхає нас за межі нашого єства, наших особистих інтересів, до небезпеки, до невідомого, до ризику, – все це виходить від демонічної частини нашого «я». Але цей демон є дружньою, доброчесною силою лише доти, поки ми ним керуємо, поки він служить нам стимулом напруги і сходження; але він стає небезпечним, коли напруга переходить відому грань, коли душа віддається бунтівному інстинкту, вулканічному початку демонізму. Адже демон може досягти своєї вітчизни, своєї стихії, безмежності тільки шляхом безжального руйнування всього граничного, земного тіла, в яке він вселився: він починає з розширення, але прагне до вибуху. Тому він вселяється в людей, не здатних своєчасно приборкати його, збуджує в демонічних натурах грізне занепокоєння, непереборною силою вириває кормило волі з їхніх рук: безвольно поневіряються вони бурхливим морем, гнані демоном до підводних скель своєї долі. Життєве занепокоєння завжди є першою ознакою демонічного занепокоєння крові, СКАЧАТЬ