Вальдшнепи. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      – Може, ти мені назвеш його прізвище? Чи не князь це, припустім, Волконський?

      – Чому це обов’язково Волконський, а не якийсь Мазепа?

      – Тому що як до першого, так і до другого ти маєш таке відношення, яке я маю до Чандзоліна, припустім.

      – Даремно ти так думаєш! – сказала Аґлая і зробила хитреньке обличчя: мовляв, вона зараз хоче помовчати, але згодом Карамазов не тільки почує це прізвище, – він навіть трохи і здивований буде.

      – Можливо, я й помиляюсь! – кинув Дмитрій і тут же подумав, що Аґлая чим далі, то більш намагається заінтригувати його. І московське походження, і її порівняно чиста українська мова, й, нарешті, культурний прадід – усе це підтверджує його припущення.

      Товариш Вовчик захотів висловити своє співчуття мужчині в золотому пенсне:

      – Вам, мабуть, дуже болить зуб? – спитав він. – Я знаю, як болить зуб, це щось жахливе.

      – Мугу! – відповів Євгеній Валентинович і знову схопився рукою за щоку. – Мугу.

      Тоді лінгвіст ударив себе по колінах і почав запевняти, що йому, мужчині в золотому пенсне, є прямий сенс піти до зубного лікаря. Вовчик із цим лікарем зустрівся кілька днів тому і вважає, що це страшенно симпатична людина. Невже Євгеній Валентинович не хоче шукати допомоги в названого ескулапа? Вовчик певний, що мужчина в золотому пенсне не пошкодує. Ну… як?

      – Звичайно, треба піти туди, – сказала Аґлая за свого родича, що крім «мугу» нічого не міг вимовити.

      – Ну, й добре! Вони підуть до зубного лікаря, і зуб на якусь годину покине тривожити… Чи не хоче й Аґлая пройтись? Може, тоді й Дмитрій не проти?.. Словом, давайте підемо всі. Правда, надворі душно, але треба ж допомогти людині. Євгеній Валентинович грає в футбол? Ні? Нарешті він безперечно грає в шахи. Так?.. Ну, й добре. Коли заніміє зуб, вони зіграють у шахи.

      – Але коли ж ти поведеш Євгенія Валентиновича до лікаря? – всміхаючись, нагадала Аґлая.

      Товариш Вовчик заметушився: мовляв, він це зробить із великою охотою й негайно. Словом давайте збиратись.

      – Ах, який ти балакучий, – сказала Аґлая. – Чи не пора тобі взятись за діло? Женю ти, звичайно, поведеш сам, бо нема ніякого сенсу всім нам пектись на сонці.

      Товариш Вовчик іще більше засуєтився. Він прекрасно розуміє, що треба негайно побачити ескулапа, і компанія тут ні при чому. Він хапає свій капелюшок, одчиняє двері й пропускає в них у порив гарячого вітру – мужчину в золотому пенсне. Євгеній Валентинович бере в руку свою руду борідку й мало не вибігає. Таким чином у кімнаті порожніє, і в ній залишаються Дмитрій та Аґлая.

      – Ну, слава Богу, – кинула дівчина й з полегшенням зідхнула. – Так обрид зі своїм зубом, що хоч тікай у Москву.

      Карамазов нічого не сказав. Йому раптом тривожно забилось серце. До вчорашнього дня він почував себе багато спокійніш. Звичайно, Аґлая йому одразу ж подобалась, звичайно, йому колись вирвалась фраза, що він хоче зійтись із нею. Але то було тільки туманне передчуття, і він, наприклад, СКАЧАТЬ