Вальдшнепи. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її руку й міцно стиснув. Жива людина знову прокидалась у нім, і він ще раз перетворювався. Він навіть не помітив, як Аґлая іронічно посміхнулась, коли він майбутнє своєї нації зв’язував з «якоюсь там» клясою.

      – Я іноді буквально задихаюсь од щастя, – говорив він далі, скидаючи з кручі камінці й зовсім не помічаючи, що його розмові бракує елементарної послідовности. – Темні сторони нашої дійсности тоді зовсім зникають із моїх очей, і я починаю рости і виростаю у велетня. Бо й справді: в суспільстві не може бути такої ситуації, коли неможлива боротьба. Коли ж це так, то… як усе-таки весело жити «на етом свєтє, господа»… Ти не можеш і уявити, як я полюбив це заяложене слово – прогрес. Прогрес – це ж, по суті, якір спасіння. Це ж вихід із того становища, що в нього зайшла революція.

      – Але ти говориш зовсім, як учень першої групи, – сказала Аґлая.

      – Цілком справедливо! – гаряче підхопив Дмитрій. – Я і єсть учень першої групи й маю мужність визнати це. Така вже логіка подій: хто хоче жити в наші дні, той обов’язково мусить починати з абетки…

      – І витягнути з архіву старі гасла?

      – А хоч би й так. Хіба революційні гасла сьогоднішнього дня завтра не можуть стати революційними? Хіба ми не маємо прикладів? І навпаки: хіба льозунги якогось 1917 року сьогодні не стали фарисейством і матеріялом для спекуляції? Це не значить, що ми збанкротували, а це значить, що треба бути діалектиком. Сьогодні масу можна повести тільки під тим стягом, що на ньому буде чітко написано – «прогрес».

      – Навряд тільки чи вона піде за тобою, бо маса не терпить абстракції. А прогрес – це для неї абстракція.

      – Цілком погоджуюсь, – сказав Карамазов. – Але я далеко стою від вульгарного тлумачення маси. Революцію маса творить через свою інтелігенцію, бо всякий масовий вибух тільки тоді робиться революцією, коли ним починають керувати Дантони, Леніни чи то Троцькі.

      – З тебе вийшов би не зовсім поганий агітатор-проґресист, – кинула Аґлая і демонстративно засвистіла якусь шансонетку.

      – Ти мені робиш багато чести своєю заявою.

      – Nullement, – промовила дівчина. – On ne voit раs tous les jours un malade comme vous etes[5].

      – Ти мене вважаєш за хворого? – образився Дмитрій.

      – Боже борони, – сказала Аґлая. – Мені тільки неприємно, що твоїй розмові бракує логіки. З одного боку ти висловлюєш безперечно розумні думки, а з другого – плутаєшся в Ленінах, у клясах тощо.

      – Ну от, знову стара історія, – незадоволено промовив Карамазов. – Чи не думаєш ти вплинути на мою ідеологію. Коли так, то ти даремно витрачаєш сили. Взяти хоч би те ж відродження моєї нації. Я його інакше не можу мислити, як засіб, не як мету, як фактор, що допомагає мені розв’язати основну соціальну проблему. Відродження моєї нації це є шлях до чіткої диференціації в нашому суспільстві й, значить, крок до соціялізму. Інакше на це відродження я дивитись не маю охоти.

      – Значить, із твого відродження ні чорта й не вийде! – грубо кинула Аґлая і, зробивши з долонь рупора, покликала СКАЧАТЬ