Постріл в Опері. Лада Лузіна
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Постріл в Опері - Лада Лузіна страница 32

Название: Постріл в Опері

Автор: Лада Лузіна

Издательство:

Жанр: Зарубежное фэнтези

Серия: Київські відьми

isbn: 978-966-03-6629-9

isbn:

СКАЧАТЬ кивнув.

      Він і без того знав майже все. І вона розповіла йому решту.

      – …у нас можуть забрати нашу владу. Але це неважливо. Я лише тепер зрозуміла: якщо Терези похилилися так сильно, на Місто чекає щось жахливе! Не на нас Трьох – на Київ. А ми, егоїстки, подумали про себе… Місто може загинути!

      – Тоді чому ти сидиш тут і зубриш білети? – резонно запитав Мирослав.

      – Тому що я не знаю, що робити, – чесно сказала вона. – Куди бігти? Кого рятувати? Що це «щось»? Жодних зачіпок.

      – У вас безліч фактів.

      – І що ми маємо в результаті? – похмуро сказала Маша. – Дочка Килини оголосила нам війну. Червоний вогонь вказав на Анну Голенко, переконану, що Ахматова вивезла з Києва Ліру й тому в нас нема літератури. У мене нема відьмацького коріння. У Даші теж – по мамі. Вона збиралася заїхати до батька. Катя обіцяла провідати своїх родичів.

      – Стривай. – Мир пройшовся кімнатою. Кицьок не було. У Вежі панувала тиша. – У вас є нерозкрита справа Анни Ахматової.

      – Ні, – відмовилася Маша від розкриття справи тієї, що повісилася через Горенко – Голенко. – Даша має рацію. Неважливо, чи знайшла Ахматова Ліру. Важливо, що проблема величі місцевої літератури – не та проблема, завдяки якій нам продовжать владу на рік. Отже, рятувати літературу безглуздо. Залишається рятувати самих себе.

      – А якщо Ахматова – чорнокнижниця, відьма, чаклунка? Якщо справа не в літературі?

      – А в чому? Вона ж збрехала про Купала. Й про Чингісхана. Вона все брехала. Вона народилася 23 червня!

      – Саме 23 червня Купала відзначають веди. Ти не знала? – Мир теж був істориком. – Купала – свято літнього сонцестояння. А до 7 липня день коротшає. Найдовший день на рік – 23-го. Звідси й різночитання.

      – І що з того? – вперлася Ковальова. – Чи мало в Києві відьом… Ахматова ж не наша бабуся.

      – А якщо вона твоя бабуся? – висловив сміливу думку Красавицький.

      – Ахматова – моя бабуся? – Маша аж розсміялася від сміливості його думок.

      – А звідки ти знаєш? – Він сів до її ніг. – Ну, не твоя, так Катина, Дашина! – (згадуючи їх, Мир поморщився). – Не рідна – двоюрідна бабця, троюрідна! У неї були сестри або брати?

      – Не пам'ятаю. – Ковальова пошукала торбу з журналом, який прихопила з квартири на вулиці Анни Ахматової.

      Торба знайшлася.

      – А потім, вона ж не з Києва. Ахматова жила тут недовго. Вона з Пітера.

      – Драстє, приїхали! – реготнув Мирослав. – Вона з Одеси. Одеситка, з Великого Фонтана! У нас там дача, на 10-й станції. А Ахматова народилася на 13-й. Там і барельєф її висить. Моя мати туди трояндочки носить, удає інтелектуалку.

      – На 13-й? – розум зачепився за «чортову дюжину». – Якої ще станції?

      – Великого Фонтана. «Фонтан черемухой покрылся… наш Костя, кажется, влюбился», – проспівав Красавицький славнозвісний хіт про Костю-моряка.

      – Ну, то Одеса… – відхрестилася Києвиця. – А СКАЧАТЬ