Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Та в мене їх узагалі нема! – Дроник провів руками по штанях, де справді не було видно навіть ознак кишень, сплюнув, шморгнув носом і з незалежно піднятою головою рушив туди, куди хвилиною раніше повели його друзів. Тим часом юрбу не зацікавили вигуки торговки і глюки почали поступово розходитися.

      – Бомбістів упіймали! Вісім бомб при них знайшли…

      – Не бомбістів, а шпигунів…

      – Не вісім, а дванадцять! Магнітні бомби… Такий жах!

      – Винюхували секрети Великого Сканера, негідники…

      – Але наш Директор планети не такий простий…

      Чутки розходилися базаром, ніби кола від кинутого у воду каменя, обростаючи дедалі новими подробицями. Рикпет у цих чутках поступово перетворився на звіроподібного циклопа, Васла – на велетня, а Шаната – на прекрасну жорстоку вбивцю, ватажка зграї шпигунів-терористів-бомбістів і половина базару на власні очі бачила, як вона їла сире, криваве м'ясо свинського звіра хрю.

      – І рвала, рвала зубами, просто ноги відкушувала!

      – Ага, а зуби! Немов ікла шаблезубого собаки…

      Дроник наздогнав друзів і пішов іншою стороною вулиці, всім своїм виглядом демонструючи, що поспішає у власних термінових справах і ніякі шпигуни чи бомбісти його нітрохи не обходять.

      Дільниця розташовувалась у сірому двоповерховому будинку. Навколо, на маленьких смугастих стовпчиках стояли датчики магнітного захисту. Перехожі боязко обминали ці стовпчики: одного дотику до магнітного променя було достатньо, щоб просто зникнути.

      – Давай, давай! – підганяв Рикпета й компанію поліцейський з автоматом, тицяючи кожному по черзі стволом у спину.

      – Це… як його… – Васла спробував протестувати, за що одразу отримав прикладом по плечах. Шаната тільки голосно зітхнула.

* * *

      Дроник від безсилля скрипів зубами, але зробити нічого не міг. Біля входу в дільницю поліцейські зупинилися, хтось із середини вимкнув захист, бранців заштовхали всередину, й усе стихло, тільки датчики знову замиготіли блакитними вогниками. Дроник обійшов ділянку навколо. Мабуть, будинок пильно охоронявся, бо його відразу ж погукали:

      – Агов, ти чого тут швендяєш? У буцегарню захотів?

      У буцегарню, звичайно, не хотілося, тож Дроник відійшов, але погляду з вхідних дверей не зводив. Минуло не так багато часу, як раптом двері відчинилися. З них вийшла вся трійця: попереду Рикпет, слідом – струнка Шаната. Замикав процесію Васла, який при ході перевалювався, мов качка.

      – Ура… – прошепотів Дроник. – Випустили! Живі й здорові!

      Він почекав, поки трійця заверне за ріг, і підскочив до друзів.

      – Ой, як здорово! Ну, що там було? Чому вас так довго тримали?

      На нього глянули олов'яні очі Рика.

      – Тобі чого треба?

      Дроник сторопів. Сумніватися не доводилося: перед ним був Рикпет, але… І разом з тим не Рикпет…

      – Відвали, дурню! – безбарвним голосом промовив СКАЧАТЬ