Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

      – Сірий десь відстав, я навіть не помітив, де…

      – Це погано… Допомагай!

      – Може, ти марно це все почав? Може, пронесе?

      Брейк навіть не повернув голови в бік Флеша.

      – Допомагай пакуватися, чорт забирай, а не викаблучуйся!

      Ще за три години все необхідне, складене в невеличкі пакунки й коробки, зібрали в кутку. Вийшла чимала купа.

      – На сьогодні все, – сказав Брейк, – можеш іти відпочивати, переїздити будемо завтра, після того, як зайде Ба.

      Ка – друге, мале сонце. Коли воно сходило – починалася ніч, а з'являлося Ба – велике сонце, починався день.

      – Удень?

      – А ти хочеш тягатися з коробками вночі? Порожніми вулицями?

      – Логічно, – погодився Флеш. – Тоді я пішов?

      – Доброго відпочинку.

      – Дякую.

      Брейк, аби переконатися, що Флеш пішов, простежив за ним з вікна.

      – Ти йому не довіряєш? – стурбовано спитала В'ю.

      – Не в цьому річ. Він на гачку в шпиків, ось у чому проблема. Нам слід зробити величезну роботу, В'ю. За ніч усе це, – він показав на гору коробок і згортків, – має зникнути з квартири.

      В'ю Соник тяжко зітхнула:

      – Ти не робиш із мухи слона?

      – Ні, В'ю, не роблю. Це елементарна обережність. Я зовсім не виключаю, що завтра вранці може бути пізно.

      Розділ 4

      Торговка глянула на друзів олов'яними очима, а потім кліпнула.

      – А… А… Ви мене пограбувати хочете? – одразу було видно, що вона заражена таємничим вірусом. Незрозуміло чому вона обурилася, але й обурена говорила так, немов лила воду з пляшки: буль-буль-буль… Безбарвно, байдуже.

      – Ви про що? – не зрозумів Рикпет. – Не хочу я вас грабувати! Я хочу купити хліба, – й простяг продавщиці десять оболів.

      – Ай-яй-яй, – і далі тягла перекупка, – ви не знаєте, що найдорожчий товар – це ввічливість? Ви не знаєте, скільки коштує «Здрастуйте!» і «Будьте люб'язні!»? Та ви не тільки реаліти, ви ще й не наші реаліти? Ви звідки? Шпигуни?

      Спритним рухом, таким, як кицька ловить лапою муху, вона вихопила з пальців у Рикпета гроші, другою рукою піднесла до рота свисток. Немов з-під землі вискочили двоє вдягнених у чорний однострій поліцейських.

      – Чого свистіла? – безбарвним голосом запитав один.

      Торговка тицьнула пальцем у бік Рикпета й друзів:

      – Чужі реаліти! Вони сказали «Здрастуйте!» і «Будьте люб'язні!». І взагалі, мені здається, що вони шпигуни.

      Поліцейські обвели друзів холодними риб'ячими поглядами. При слові «шпигуни» один вихопив з кобури пістолет, другий підкинув автомат.

      – Випромінювачі… Магнітні випромінювачі… – промчало юрбою, котра миттю утворилася біля хлібної ятки.

      – Вас заарештовано, – оголосив СКАЧАТЬ