За вітром. Юлія Українець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ які вони їй дарували. З появою чергового «виробу» вона ніби оживала, це надавало їй сил та нових думок для самоаналізу та самокопання. У неї не було цілі масштабувати свою колекцію, вишукувати, або більш того, гнатися за кожним цікавим екземпляром. Просто якось все виходило природно, вони самі виникали, займали свої місця на поличках, та насамперед в її пам'яті. Віртуальність колекції зовсім не знецінювала її значення. Вона заплющувала очі, робила глибокий вдих на повні грузи та переглядала кожного подумки, згадувала цікаві пригоди пов'язані з ними. Це як сторінки її життя, на кожній з'являвся новий, нові думки, нове ставлення до самого процесу колекціонування, сприйняття самої себе.

      Герда сиділа в кріслі з фіолетового оксамиту в Гранд готелі в центрі самого Берліну. Шикарне крісло – подумала вона – які золоті заклепки, форма, м'яке. Тут би сидіти, пити чай та вести невимушену бесіду, але за інших обставин. Номер люкс 227 був просто розкішним: штори димчасто-сірого кольору, тюлі, розшиті золотими вензелями, на стінах шовковисті блідо-рожеві шпалери зі штампами райських птахів. Шафа з червоного дерева різьблена фігурами чудернацьких тварин, в енциклопедії таких точно не знайдеш, книги на скляних поличках були акуратно розставлені, он видніється томик Гете, – її улюблений мислитель. Існує легенда, чому в Німеччині так багато філософів, бо місцеві жінки були недостатньо гарними. Але це лише гіпотеза. Журнальний столик зі слонової кістки та благородного дубу роботи відомого італійського дизайнера. Велике ліжко витримано в класичному стилі, акуратно застелене пурпуровим покривалом, набір подушок, м'який підголівник болотного кольору. Люстра на стелі з венеціанського скла переливалася від перших променів сонця, – світанок вже заходив до кімнати, наповнюючи приміщення природним освітленням. На журнальному столику стояв кулер з вже талим льодом, в ньому пляшка шампанського і поряд два порожні келихи. «О, Moet & Chandon Brut Imperial смакує мені найкраще, – подумала вона, – ще не відкрите. Видно у когось на цей вечір були пречудові плани.» Запах розкоші та блаженства…

      Герда сиділа замислена. Дивилася на підлогу. І тільки через декілька секунд після шоку, збагнула, у що одягнена. Чорне, довге кашемірове пальто похапцем накинуте на майже голе тіло та чорні панчохи. ЇЇ червоні вечірні туфлі якось дивно виглядали за цих обставин. Просто поспішала, потрібно було швидко доїхати до місця.

      Він лежав розпластаний на вишуканому килимі приємного пісочного відтінку, напевно, руки арабського майстра. Руки розкинуті в різні боки, ноги схрещені, голова закинута назад. Білий банний халат до поясу залитий кров’ю, такою багряною, свіжою, що Герда навіть відчувала запах заліза в повітрі. Нігті на правій руці вп'ялися в килим, два пальці очевидно зламані, бо були неприродньо вивернутими в різні боки. Обличчя, – це окрема тема для дослідження, його практично не було, лише видно криваву масу із залишками шкіри та волосся. Ніс зламаний, очі залиті кров’ю, скальп знятий, вуха відрізані, але на килимі їх не було. Горло перерізане, напевно, дуже гострим знаряддям, поріз виглядав глибоким, крові навколо надто багато. Гадаю, що навіть рідна мати не змогла б його впізнати. Він був вбраний лише в один банний халат, видно по тканині, що дорогий, від п'ятизіркового готелю з вишитими золотими буквами з правої сторони «Grand hotel». Вона ледве розгледіла цей напис через плями крові. Халат був розв'язаним і вона побачила, його член, туго перемотаний поясом, в стані ерекції. Герда аж підскочила зі свого комфортного крісла, – це ж той, що стоїть на поличці в її пам'яті зліва, під номером сім. Він з її приватної, віртуальної колекції. Тільки зараз Герда його ідентифікувала. Роберт Маккалаген, це ж він. Вона була в цьому впевнена на сто відсотків. Боже, хто ж його так…

      – Герда, ти ба, який стояк? Мені здається, це твій розмір, хоч бери і сідай зверху! З розкотистим, веселим сміхом у кімнату зайшов кремезний чоловік, середнього зросту, невизначеного віку. Він був в елегантному зеленому капелюсі, пальто чорного кольору та класичних штанях. Знявши свої шкіряні рукавиці, чоловік дістав із валізи, яка здавалася доволі важкою, медичні рукавички та почав їх методично одягати. Він розклав якісь хімічні реагенти, склянки, пробірки, зіппакети та свої папери на підлогу.

      – А чого це ви, фрау, така ошатна приїхали до жертви? Такі гарні червоні туфлі. На жаль, він все одно вже не оцінить вашої краси.

      – І тобі доброї ночі або ранку. Герман, у тебе з делікатності є лише режим такий на пральній машинці? Я просто, як відповідальний співробітник, дуже поспішала на місце злочину. І, між іншим, сьогодні в мене законний вихідний, тому маю право виглядати, як хочу, відкинувшись у кріслі, відповіла Герда. – Ти приніс мені каву з вершками без цукру?

      – Люба Герда, ти ж чудово знаєш, що я живу на Wilmersdorfer Strasse, і там є поряд загальна, сучасна пральня. З такими цінами на воду, краще прати речі там. Вибач, я без кави, і де я тобі її візьму, коли майже о пів на четверту ранку? Ну що вставай з того крісла, диви на неї, фрау-детектив вмостилася на ньому. Це не оглядини, ну, того, о Боже, який він великий, я починаю комплексувати. І крісло, на якому ти так зручно вмостилась, до речі, речовий доказ.

      – По- перше, фрау старший СКАЧАТЬ