Помилка. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потихеньку розбирати огорожу, тягаючи додому цеглу. Тепер паркан був майже на рівні трави, і його нерівні краї нагадували зловісні зуби в пащі акули. Вероніка подивилася на занедбану будівлю… Зовсім недавно вона бігала цією стежкою до річки й чула за парканом дитячий щебет. А тепер цегляна будівля виглядала понуро й сумно, зяючи темними вікнами з вибитими шибками.

      – Бачиш? – пошепки запитала Кіра, тицьнувши пальцем у бік білої автівки, яка стояла біля ґанку.

      – Бачу, – також тихо відповіла Вероніка. – А де ж її господар?

      – Он він.

      Вероніка побачила високого темноволосого широкоплечого чоловіка, який вийшов з інших дверей, і присіла, сховавшись за паркан. Її подруга теж сховалася.

      – Як ти думаєш, він нас не помітив? – прошепотіла Вероніка.

      – Звичайно ж, ні, – невдоволено відповіла Кіра. – А ось ми його не розгледіли. І все через тебе! Боягузка!

      – Ну, пробач, будь ласка. – Вероніка винувато подивилася на подругу. – Хочеш, я зараз поворожу?

      Щоб спокутувати свою провину, Вероніка зірвала ромашку й почала відривати білі пелюсточки:

      – Ще побачимо його, не побачимо, побачимо, не побачимо… Побачимо! Ось бачиш, побачимо, а ти на мене надулася! – сказала вона весело.

      – Та ну тебе! – всміхнулася Кіра.

      Вероніка зірвала ще одну ромашку.

      – Любить, не любить, плюне, поцілує, до серця притисне, своєю назве. Любить… – завела монотонно Вероніка, відриваючи пелюстки.

      – На Данила ворожиш?

      – Ти що?! Блекоти об’їлася?! Сто років він мені потрібен! Поцілує! Значить, поцілує, – протягнула Вероніка, закінчивши нехитре дівоче ворожіння.

      – Ти про нього? – Кіра кивнула в бік садка.

      – Ти як ляпнеш що-небудь – хоч стій, хоч падай! Як я можу ворожити на того, кого в очі не бачила?

      – Хто тут мене не бачив? – Подруги раптом почули чоловічий голос зовсім поруч. Від несподіванки вони скрикнули і, як за командою, підскочили з місця. Майже одночасно з їхнім переляканим вигуком молодик у білій футболці спритно перескочив через паркан і вже стояв перед ними.

      – Ну й налякали ви нас! – Кіра першою опанувала себе. – Так можна і заїками зробити людей!

      – А що ці люди роблять біля моєї огорожі?

      – Тепер усе навколо ваше? – запитала Кіра, з неприхованою цікавістю розглядаючи незнайомця, про якого гуло все село.

      Вероніка на мить затримала на ньому погляд і знітилася. Таке з нею було вперше. Від чоловіка пахло гарним одеколоном, змішаним із легким запахом цигарок, а ще… Це був незнайомий запах дорослого чоловіка, а не підлітка Данила. Широкі плечі, могутні біцепси, зухвалий, упевнений погляд, білозуба усмішка – усе це змусило серце Вероніки прискорено битися, а в голові приємно й водночас незвично зашуміло, наче від кількох ковтків шампанського. Дівчина опустила очі, нездатна більше дивитися на незнайомця. Вона вже картала себе за те, що пристала СКАЧАТЬ