Помилка. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ твоїх очей за кольором підходять, – зазначила Кіра й відразу запропонувала: – Треба сьогодні ж іти в клуб, щоб усі побачили твої сережки!

      – Скажеш таке! – хмикнула Вероніка. – Можна подумати, що всім тільки й діла, як на мої сережки витріщатися!

      – Точно! – Кіра округлила очі, і тонкі дуги її чорних брів розгорнулися на лобі крилами птахи. – Мало не забула розповісти головну новину.

      – І що ж я проспала?

      – Останні новини нашого села! – засміялася Кіра.

      – Не тягни, розповідай уже.

      – Наш дитячий садок…

      – Колишній, – поправила Кіру подруга.

      – Наш колишній дитячий садок викупив один дядечко.

      – Теж мені новина! Цікавіше нічого немає?

      – Ну, Вероніко! – Кіра грайливо насупила брови. – Ти ж мені слова не даси сказати! Найцікавіше попереду! Так от, сьогодні приїхав новий власник будівлі, а приїхав він не на коні, не на мотоциклі, а на білому «мерседесі»! Але й це ще не все! Господар – красень! Малиновий піджак, туфельки начищені до блиску, музон у машині репетує – за дві вулиці чути, а на шиї золота цепура завтовшки з мою руку й ось такий золотий хрест!

      – Крутий якийсь?

      – Ще й який крутий! З ним два братки бритоголові в спортивних костюмах і білих кросівках були в машині, напевно, охорона.

      – І що цей дядько забув у нашому селі? Садок відкриє? Вихователем працювати буде? Дітям носи витиратиме? – розсміялася Вероніка.

      – Відстала ти людина, подруго. – Кіра поважно стисла і так вузькі губи. – У нього тут буде кооператив із пошиття джинсів. Але й це не найголовніше!

      – Що ж іще?

      – А те, що він неодружений. Прикинь, можливо, комусь із наших дівчат дістанеться такий багатий чоловік. А ми з тобою скоро поїдемо, отже, нам не судилося їздити на цьому білому «мерсі». – Кіра розвела руки в сторони й скорчила таку смішну пику, що Вероніка не витримала й розреготалася.

      – Це точно! Нам треба вчитися, а не про того дядька думати, – сказала вона. – До речі, скільки йому років?

      – Під тридцять.

      – О-о-о! Для нас він майже дідусь!

      – То ми підемо на танці чи ні?

      – Ходімо, – Вероніка кивнула. – І знову за мною хвостом ходитиме цей Данило.

      – Ну чим він тобі так не подобається? Він у тебе закоханий із п’ятого класу, з того дня, як вас наша класна посадила за одну парту.

      – По-перше, зануда, зубрила. – Вероніка почала загинати пальці на руках. – По-друге, прилипала, по-третє, ти ж подивися на нього: він схожий на п’ятикласника!

      – І це при його майже двометровому зрості?! – Кіра пирснула.

      – До чого тут зріст?! У нього шия, як у пташеняти, довга і худа. А плечі? Хіба він схожий на чоловіка? Дитина та й годі!

      – Тобі не догодиш, – сказала Кіра, – той СКАЧАТЬ