Помилка. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ой, мамо! – незлостиво дорікнула Вероніка. – Ти все зі своїми забобонами! Краще б привітала свою улюблену єдину доньку з успішним закінченням школи.

      – А я й хотіла, але тебе не добудишся.

      – Справді?! – Вероніка жваво підвелася, сіла на ліжку, обхопила коліна руками. – Я готова!

      – Тримай. – Жінка простягнула на долоні сережки.

      – Срібні?! Справжнє срібло?! – Вероніка підстрибнула на ліжку від радості. – Мамо, оце так! Яка краса!

      Дівчина відкинула вбік ковдру, підбігла до дзеркала на шафі. Швидким умілим рухом вдягла сережки, покрутила головою в різні боки. На її свіжому обличчі заграла, засвітилася задоволена усмішка.

      – Краса! Спасибі! – сказала вона, підбігла, чмокнула матір у щоку. – А де ти взяла гроші?

      – Це сережки твоєї покійної бабусі.

      – А… Чому ти їх не носила?

      – Носила, поки тебе не було. – Жінка всміхнулася. – А як ти народилася, зняла й заховала, вирішила: як підростеш, тобі подарую. А потім загинув твій тато, важко одній мені було тебе підіймати, побоялася, що десь загублю сережки, а зараз…

      – Що зараз? – Дівчина ще раз підбігла до дзеркала, заглянула в нього, крутнулася на п’ятах, і її золотисте пишне світле волосся сколихнулося хвилею й опустилося на худенькі, по-дитячому гострі плечі.

      – А тепер ти поїдеш вчитися в місто…

      – Щоб стати лікарем! – додала Вероніка.

      – Не змогла я тобі купити золоті сережки, ти вже пробач мені, доню. – В очах жінки заблищали сльози, і вона винувато посміхнулася.

      – Ну що ти, мамо! – Дівчина обняла матір за плечі, притулилася щокою до її обличчя. – Ти в мене найкраща! Найлюбіша! І ці сережки теж найгарніші! Можна я їх Кірі покажу?

      – Іди вже, балакухо! Може, твоя подружка ще спить?

      – Розбуджу!

      Не встигла Ксенія Петрівна оком змигнути, як дочки і слід прохолов. Жінка зітхнула. Як же швидко й невблаганно спливає час! Здавалося, тільки вчора вони з чоловіком милувалися маленьким золотоволосим янголятком у дитячому ліжечку – а вже донька закінчила десять класів. Ксенія Петрівна звела погляд на стіну, де в рамці під склом висів збільшений чорно-білий портрет чоловіка.

      Як же вона любила свого Льову! Здавалося, щасливішого за неї не було нікого на світі! Ксенія Петрівна досі не могла зрозуміти, чому молодий агроном Льова не помітив жодну гарну дівчину в їхньому селі, а почав упадати за нею, аж ніяк не красунею, до того ж із бідної сім’ї. Вона закохалася в молодого фахівця відразу, як тільки побачила його на колгоспному дворі, але гордість не дозволила їй виказати це. Лев півроку бродив привидом під вікнами Ксенії, поки та не вийшла до нього на перше побачення. Вони одружилися, зігравши весілля коштом колгоспу, а за рік народилася Вероніка.

      Ксенія Петрівна, не відриваючи погляду від портрета на стіні, поринула в спогади. Вони були шалено щасливі, так, що Ксенія іноді боялася СКАЧАТЬ