Помилка. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з тобою? – запитала Кіра. – Чомусь згадалося, як нас із тобою відправили в піонерський табір.

      – Це було один-єдиний раз, – всміхнулася Вероніка, розстилаючи ліжко. – Ми так ревіли, що в бідних батьків назавжди відпало всяке бажання посилати нас туди.

      – Ми лягали спати на свої ліжка, а вранці вихователі знаходили нас сплячими в одному ліжку, – сказала Кіра, і подруги розсміялися.

      Вероніка бачила жахливий сон. Вона гралася з білявим хлопчиком, але дитина не хотіла від неї брати іграшки й постійно плакала. Вероніка взяла його на руки, розцілувала рожеві щічки, втерла хустинкою сльози. Намагаючись утішити, вона говорила йому ласкаві слова, але дитина не вгамовувалася й показувала кудись пальчиком. Вероніка поставила її на землю, узяла за руку.

      – Веди, куди ти хочеш, – сказала вона хлопчику.

      Він побіг, тягнучи її за собою.

      – Не так швидко, малюче, – попросила вона, відчуваючи, що рухатися їй заважає великий живіт.

      Але дитина так сильно стиснула її руку, аж Вероніці заболіло. Вона спробувала звільнитися, та рука дитини стала як металеві лещата. Хлопчик так швидко побіг, що вона не втрималася, впала й закричала від страху:

      – Що ти робиш?! Відпусти!

      Але дитина ще з більшою силою потягла її за собою по землі. Вероніка піднімалася, бігла щосили, знову падала, а чіпка маленька рука тягла її далі, на високий пагорб. На вершині дитина відпустила руку і вказала пальчиком на яму.

      – Там, – сказав хлопчик, не ворушачи губами.

      Вероніка зі страхом заглянула у вириту в землі прірву. Вона була темна й глибока.

      – Що там? – запитала вона.

      Хлопчик мовчки простягнув їй ліхтарик. Вероніка стала навпочіпки, увімкнула ліхтар. Яскравий промінь прорізав темряву, висвітлюючи щось на самому дні прірви. Вероніка нахилилася нижче, намагаючись розгледіти, що там. І раптом вона чітко побачила свою маму, яка лежала на землі. У неї були заплющені очі, а руки складені на грудях, як у небіжчика.

      – Мамо! – дико закричала Вероніка, і в ту ж мить хлопчик зіштовхнув її в темряву прірви.

      Вероніка закричала й прокинулася. Серце шалено калатало, на лобі виступив піт. Поряд мирно сопіла Кіра. Від того, що хтось є поруч, Вероніка трохи заспокоїлася. За вікном уже сіріло, і вона не стала вмикати настільну лампу, тихенько встала й пішла на кухню попити води. Коли проходила повз телефон, що стояв у коридорі, тишу розірвав його різкий дзвінок. Від несподіванки Вероніка здригнулася всім тілом. Досі під враженням від тривожного сну вона схопила слухавку.

      – Алло! – майже закричала в трубку, передчуваючи недобре.

      Дзвонила мама Кіри.

      – Вероніко, ти тільки не хвилюйся, – сказала вона.

      – Що?! – ослаблим, чужим голосом запитала Вероніка. – Що трапилося?

      – Твоїй мамі стало гірше, але ти не хвилюйся…

      – Що з нею? – ледь витиснула із себе Вероніка.

СКАЧАТЬ