Калейдоскоп часу. Лариса Денисенко

Чтение книги онлайн.

      – Спасибі, – видихнула я. Відразу стягнула свою кофту й вдягла светрик Стіана. Він мені личив. Упирався своїм рівним краєм у мої стегна. Стіан стягнув із себе куртку, я вже знала, що буде під нею. Там був сірий светр із блакитним відливом. Стіан вважає, що авторство цієї ідеї належить йому. Але я знаю, що авторство – моє, а він лише актор, що вгадав режисерський задум. Ми сперечаємося з цього приводу дотепер. Утім, ми з ним постійно сперечаємося.

      Тоді ми танцювали, і хтось сказав, що ми дуже гарні. Ми зі Стіаном практично одного зросту, хоча він і трохи вищий, сантиметрів на п’ять, але коли танцюєш, цієї різниці не видно. Стіан – попелястий коротко стрижений блондин, я – довговолоса шатенка. Багато хто міг би сказати, що в нас – сірі очі, але це неправда, тому що очі в нас різного кольору. Нам пасують джинси. Бо в нас гарні ноги й підтягнуті попи. Вузькі светрики нам теж пасують, тому що ми стрункі й гнучкі люди.

      Стіан народився в Осло, він – дипломат, тому працює, де доведеться, і дуже часто кудись їздить. Якийсь час Стіан навчався в Мінську, тому знає такі дивовижні слова, як «діалектичний матеріалізм» і «сука п’яна»; знає, що таке прати пакети й розвішувати їх на прищіпках на балконі, щоб висушити. Пам’ятає, що банани продавали тільки ветеранам війни та їхнім родичам у спеціальних ветеранських магазинах, під якими можна було ці банани перекупити за прийнятною ціною. А ще він знає, що «бульбаші» – це білоруси, і про зміст і двозначність чудового слова-страви «драчена» він теж знає. Якщо хто не знає, це картопляна запіканка.

      Я вже казала, що сперечаємося ми зі Стіаном постійно. Наприклад, це буває так. Я говорю про те, що прочитала книжку його співвітчизника Ерленда Лу. І додаю, що це забавна книжка. Стіан особисто знає Ерленда. Осло – дуже маленьке місто. Воно майже таке ж тісне, як наші светрики й джинси. Стіановий Ерленд – недоумок. Я говорю, що мене не цікавить, чи недоумок Ерленд, мені сподобалася його книжка.

      – Це дурна книжка. Так може писати хто завгодно. Сісти й описувати, куди й чим ти какав, з ким лаявся, яку дівчину зустрів і що ти їв. Нісенітниця, – говорить Стіан.

      – Що ти взагалі тямиш у книжках? – заводжуся я, бо мені не подобається, що Стіану, з яким ми так добре танцюємо, Стіану, з яким ми обмінюємося подарунками й усмішками, моєму прекрасному танцювальному Стіану не подобається книжка, яку я дійсно вважаю дуже забавною.

      – Побільше, ніж Ерленд твій, тямлю, – так відповідає Стіан. – Роман має бути романом, якщо ти вже його взявся писати. Кому може бути цікаво, що Ерленд вважає своїх друзів недоумками або спілкується із сусідською дитиною? Багато хто вважає своїх друзів недоумками, а ще більше людей спілкуються із сусідськими дітьми. Теж мені творчість! – Стіан знизує плечима й крутить попою.

      Мені подобається, як він крутить попою, подобаються його попа і його плечі, але не подобається, що йому не подобається творчість чортового Ерленда Лу. І, здається, останнє перекреслює все те, що мені в Стіанові подобається, тому я закипаю.

СКАЧАТЬ