Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка Сняданко

Чтение книги онлайн.

      – А ще в ніч перед від’їздом сниться мені моя мама, – продовжила Галинка з напівзаплющеними очима. – Шо вона так підходить до мене близько-близько, як жива, а я плачу, кажу:

      – Мамо, я так давно вас не бачила. Простіть мене, мамо, шо я так далеко їду. Ви ж завжди казали, що на чужині жити недобре.

      Мама мені відказує:

      – Не переймайся, доню, не буде краще, але не буде й гірше. Нічого страшного не буде. Їдь, а там побачиш.

      А я їй кажу:

      – Мамо, пробачте мені, якшо я була накричала на вас, коли ви хворіли.

      Вона перед смертю кілька років хворіла. А я доглядала її. Ну, й знаєш, як то буває зі старими і хворими. Іноді нерви не витримували. А вона мені:

      – Та шо ти, доню, мені тепер так добре.

      Я питаю:

      – А де ж тато? Я так давно його не бачила.

      – То того, що він далеко, – каже мама.

      – Покличте його, мамо, – прошу я.

      Вона кличе:

      – Гріша! Гріша!

      І звідкись дуже здалеку голос. Я кажу:

      – Тату. Тату.

      А сама плачу-плачу.

      – Тату, – кажу. – Я вас так давно не бачила.

      – То того, що я дуже далеко, – каже тато.

      І зник. А мама каже:

      – Веди мене до моїх внуків, я хочу з ними попрощатися.

      І ми пішли до дітей. Вони на двоповерховому ліжку спали. Старший, як вона його погладила по щоці, тільки скривився, а молодший прокинувся. Я йому кажу:

      – Тут бабуся, тільки ти не можеш її бачити, можу тільки я. Обійми її. Ось так, – і показую йому.

      Мама каже до малого:

      – Ти пам’ятаєш, як я тобі кашку варила, картопельку в мундирах?

      Він обіймає її, і мама зникає.