1984. Ми. Джордж Оруэлл
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 1984. Ми - Джордж Оруэлл страница 25

СКАЧАТЬ який струшує з себе мух. Якби вони захотіли, вони могли б уже завтра вранці рознести Партію на друски. Звичайно, рано чи пізно їм без сумніву спаде це на думку! І все ж…!»

      Він згадав, як одного разу йшов по багатолюдній вулиці, і жахливий крик сотень жіночих голосів пролунав з провулка попереду. Це був грізний крик гніву та відчаю, гортанне, гучне «О-о-о-о!», яке гуло, наче сигнал поїзда, що суне прямо на вас. Його серце мало не вискочило з грудей. «Почалося!» – подумав він. «Бунт! Проли нарешті вирвалися на свободу!» Коли він дістався місця, звідки лунав шум, то побачив натовп з двохсот або трьохсот жінок, які штовхалися біля прилавків на ринку. Обличчя їх такими трагічними, ніби вони були приреченими пасажирами потопаючого корабля. Але вже наступної миті загальний відчай переріс у цілу купу дрібних індивідуальних сварок. Виявилося, що в одному з прилавків продавалися бляшані каструлі. Так, вони були жахливої якості, але дістати хоч якісь каструлі завжди було важко. А тепер навіть найкволішу каструлю взагалі ніде не можна було дістати. Щасливі власниці останніх екземплярів, яких зараз усі штовхали і били, намагалися втекти зі своїм скарбом, в той час як десятки інших жінок верещали навколо прилавка, звинувачуючи продавця в упередженому ставленні та в тому, що десь у нього в запасі ще залишилося кілька каструль. Знову пролунали крики. Дві огрядні жінки схопилися за одну каструлю і почали тягнути її з боку в бік. Через деякий час ручки каструлі відірвалися. Вінстон з огидою дивився на них. І все ж, всього лише на мить, якась страшенна сила була у цьому крику кількох сотень людей! Чому вони ніколи не кричали так само про що-небудь важливе?

      Він написав:

      «Поки вони не стануть свідомими, вони ніколи не повстануть, і поки вони не повстануть, вони не зможуть стати свідомими».

      Це, подумав він, могло б стати цитатою, гідної одного з партійних підручників. Партія, звичайно, стверджувала, що звільнила пролів з неволі. До революції капіталісти жахливо ставилися до них, морили голодом, били, жінок змушували працювати на вугільних шахтах (насправді жінки й досі працювали на вугільних шахтах), дітей продавали на фабрики у віці шести років. Але водночас, дотримуючись принципів дводумства, Партія стверджувала, що проли за своєю природою нижчі істоти та їх потрібно тримати в шорах, як тварин. Насправді про пролів було відомо дуже мало. Та, власне, вони нікому й не були цікаві. Поки вони продовжували працювати і розмножуватися, інші їх заняття не мали значення. Маючи свободу жити самі по собі, наче та рогата худоба, кинута на рівнинах Аргентини, вони жили таким життям, яке здавалося їм природним, так би мовити, запрограмованим на генному рівні. Вони народжувалися і росли у стічній канаві, йшли на роботу в дванадцять років, у них був короткий період розквіту, краси і сексуального бажання, вони виходили заміж та одружувались у двадцять, починали в'янути у тридцять, і вмирали здебільшого у шістдесят. Важка фізична праця, турбота про будинок і дітей, дрібні сварки з сусідами, фільми, футбол, пиво і, перш за все, азартні ігри були їх всесвітом, це було межею їх свідомості СКАЧАТЬ