Обережно зі своїми бажаннями. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

      За п’ятнадцять хвилин після оголошення останніх замовлень бармен заволав: «Час, панове, збиратися!», і Карл відчув, що згаяв надаремно ще один день. Повернувшись до дверей, він навіть подумав про план Б, який передбачав перехід на інший бік і налагодження контакту з протестантами.

      Та щойно вийшов на вулицю, як біля нього опинився чорний «гіллмен»[12]. Задні дверцята розчахнулися, перш ніж він встиг відреагувати, двоє чоловіків схопили його й кинули на заднє сидіння. Машина рвонула з місця.

      Карл підвів голову і побачив юнака, котрий, мабуть, ще був недостатньо дорослим для голосування, але вже тримав пістолет біля його лоба. Єдине, що його зараз хвилювало, це те, що молодик був переляканий явно дужче за пасажира і трясся так сильно, що пістолет міг вистрелити випадково. Карл міг би обеззброїти хлопця в одну мить, та це б зруйнувало його план, тому він стримався, коли старший чоловік, який сидів із другого боку, в’язав йому руки за спину, а потім зав’язував очі шаликом. Той самий чоловік перевірив, чи має він зброю, і спритно вихопив гаманець. Карл почув, як той присвиснув, коли рахував банкноти по п’ять фунтів.

      – Там, звідки це прийшло, є набагато більше, – зауважив Карл.

      Спалахнула гаряча суперечка мовою, яку Карл вважав їхньою рідною. З’явилося відчуття, що хтось із них пропонував його вколошкати, але Карл сподівався, що старший чоловік спокуситься можливістю отримати більше грошей. Гроші, мабуть, таки переважили, бо холодне дуло пістолета вже торкалося його лоба.

      Автівка повернула праворуч, а за кілька хвилин – ліворуч. Кого вони намагаються обдурити? Карл знав, що вони просто кружляють тим же маршрутом, який сенс їм було ризикувати й покидати свою католицьку твердиню.

      Раптом машина зупинилася, дверцята відчинилися, і Карла викинули на вулицю. Якщо залишиться живий іще хвилин п’ять, подумав він, то зможе ще пожити, щоб заслужити пенсію по старості. Хтось схопив його за чуприну й рвучко звів на ноги. Поштовх у спину – і він полетів у відчинені двері. Із підсобки долинав запах паленого м’яса, але він підозрював, що годувати ніхто не збирався.

      Бранця потягли сходами до кімнати, в якій смерділо запрілою білизною, та штовхнули на жорсткий дерев’яний ослінчик.

      Двері ляснули, і чоловік залишився сам. Чи ні? Полонений припускав, що в цьому безпечному будинку є хтось старший, можливо, командир «військової зони», котрий зараз вирішує, що з ним робити.

      Карл не міг бути певен, чи довго доведеться чекати. Здавалося, що в годинах кожна хвилина була довшою за попередню. Раптом двері від удару розчахнулися, і бранець почув, як до кімнати увійшли щонайменше троє чоловіків. Один із них закружляв навколо стільця.

      – Що тобі треба, англійцю? – брутально запитав він.

      – Я не англієць, – заперечив Карл. – Я німець.

      Запанувала тривала тиша.

      – То СКАЧАТЬ