Пер Ґінт. Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дні хмарні, мов ночі ми безсонні!

      Влізаєм в постіль, шугаєм в огнище,

      Крізь комин їдем, мов змії огненні;

      Гі-гі, Пер Ґінт! Нема такого замка,

      Нема запори для думок і змор!

      Сольвейга надбігає з гори на лижах. На голові в неї шаль, у руках клунок.

      Сольвейга: Благословенна праця твоїх рук.

      Мене ти кликав – я прийшла.

      Здоров був!

      Пер Ґінт: Сольвейго! Ти ж це чи не ти? Ні – ти!

      Й тобі не лячно підійти до мене?

      Сольвейга: Прислав ти вістку на устах дитини;

      І з того часу чула я твій голос

      У шумі вітру, що будив долини,

      В твоєї неньки споминах і снах.

      Плили туманні дні й безсонні ночі,

      А кожна хвиля з думкою про тебе

      Життя гіркою трутою сповняла,

      А туга радість зводила до сліз.

      І хоч думок я всіх твоїх не знала,

      Та голос твій мене до тебе ніс.

      Пер Ґінт: А батько?

      Сольвейга: Батько? Так як світ широкий,

      Немає серця, щоб мене спинило.

      Немає більше…

      Пер Ґінт: Сольвейго, люба, чиста

      І це для мене?

      Сольвейга: Все для тебе тільки!

      Тепер ти мусиш всім для мене стати.

      (У сльозах)

      Найтяжче було з Гельгою прощатись…

      Та тяжче ще із батьком тихим-кротким,

      Та тяжче всіх із ненькою… з усіми!

      Пер Ґінт: А знаєш ти про це, моя дитино,

      Що я не маю ні кола, ні тину?

      Сольвейга: Невже ж була б я з всім тим розійшлася

      Для скарбів світа, з чим душа зрослася?

      Пер Ґінт: А знаєш ти, що хай там за горою

      Мене хто стріне, то кінець зі мною?

      Сольвейга: На що слова тут тратить без потреби –

      Усе те знаю і прийшла до тебе.

      Пер Ґінт: Так геть запори й замки дерев’яні!

      Немає місця тут брудним думкам,

      Коли поріг ти мій переступила,

      Моя хижина замінилась в храм!

      Позволь, царівно, хай на тебе гляну,

      Вгору підійму вибрану, кохану,

      Одежі край устами доторкну!

      Повір, не зблуджу по крутих стежках.

      Не впаду – сонце несучи в руках!

      Візьму тебе, піднявши вгору руки,

      Аби тебе собою не скалять

      І понесу на ясні ниви-луки,

      Де заворожені квітки про щастя снять…

      Моє ти сонце, ти дитя пещене!

      Й подумать тільки– ти цвітеш для мене?

      Та знай – тужив до тебе я весь час,

      Для тебе я строїв у лісі хату,

      Для тебе я звалю її і враз,

      Нову з підвалин вистрою палату!

      Сольвейга: Нову чи ні – там СКАЧАТЬ