Ключі Марії. Андрей Курков
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ключі Марії - Андрей Курков страница 14

Название: Ключі Марії

Автор: Андрей Курков

Издательство: OMIKO

Жанр: Историческая литература

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ бачать в канапі?

      – Що?

      – Розпусту і випадкові ночі!

      – Ну я тут один живу, мені вистачає, – промовив Бісмарк. – Вона, до речі, не стара. Сам купував.

      – Ага, – кивнула Ріна. – Була б у тебе подруга, змусила б ліжко купити.

      – Та була, і не одна, – Олег знизав плечима. – І не змусили.

      – Тому, що зрозуміли – ти їм не підходиш. Як і твоя канапа. Коньяку наллєш?

      – А якщо в мене нема?

      – Тоді у мене є, онде! – вона опустила погляд на шкіряний наплічник, що лежав на підлозі біля її ніг.

      – Наллю, і в мене є, – промовив Олег.

      Налив і їй, і собі.

      – Здається, мене знову накриває, – в її голосі зазвучало занепокоєння.

      – Що тебе накриває?

      – Депресія, страх.

      Вона вихилила чарку і запитально подивилася на господаря.

      Він знову налив.

      – Може, тобі потрібен психолог? – припустив Олег.

      Ріна важко зітхнула, подивилася на свій манікюр і враз немов заново ожила.

      – Ти що-небудь викопав? – запитала вона раптом, «вистріливши впритул» пильним поглядом в очі Бісмарку.

      – Звідки ти знаєш? – Олег відчув острах.

      – Ну, ти ж чорний археолог? Сам розповідав.

      Олегів переляк минув. Він дивився їй в очі і не бачив у них жодної небезпеки, тільки ознаки чи то меланхолії, чи то п’яної спроби зібрати в «пучок» розсіяну увагу.

      – Можу показати, – обережно запропонував.

      Думав, що ось у цей момент її очі спалахнуть, і погляд зміниться на спрямований і гострий. Але цього не сталося.

      – Ну покажи, – вона знизала плечима.

      Просто так показувати свою найціннішу знахідку, яка викликала в нього захоплення, людині, якій, здавалося, захоплення було не притаманне, не дуже хотілося. І Олегові спали на гадку менш цінні здобутки останнього часу: монети, медалі, іржавий револьвер.

      Але показувати їй знахідки, що не мають вартості, теж не хотілося. Вона обов’язково гмукне і, чого доброго, почне над ним іронізувати.

      – Гаразд, – в Олеговому голосі прозвучала рішучість. – Тільки ти нікому ні мур-мур. Зрозуміла?

      З виразу Ріниного обличчя було видно, що її очікування зросли, відсунувши депресію і меланхолію на другий план. Вона кивнула.

      Олег постарався якомога елегантніше нахилитися під письмовий стіл. Витягнув звідти літровий слоїк. Відніс на кухню, витягнув з розчину кислоти коштовну знахідку, промив її водою, протер кухонним рушником і повернувся до кімнати.

      – Я його ще не повністю очистив, – простягнув їй сиґнет. – Тільки обережніше, я його в кислоті вимочую.

      Її пальці при згадці про кислоту завмерли біля самого персня. Вона нахилила голову до його долоні.

      – Які смішні! – промовила, роздивляючись печатку. – Удвох на одному коні. Вони що, геї? – На її обличчі з’явилася пустотлива посмішка. – А він дуже стародавній? – СКАЧАТЬ