Пустоцвiт. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Никодим, а братія?.. Вони як же? – не зрозуміла жінка.

      – З ними з усіма я поговорю. Архімандритові доповім, як приїде.

      – А цей як же?.. – жінка кивнула на напівголе тіло.

      – По-перше, він не житиме. А по-друге, навіть якщо виживе, то розмовляти не зможе.

      – Це чому? – насторожилася куховарка.

      – Через рани, усе через отримані рани. У кожному разі, за стіни нашої обителі така історія вийти не повинна.

      В очах жінки застигло німе запитання. «Дохтур» лише зітхнув:

      – Зрозумій, менше знаєш – спокійніше живеш. Ти, Гафіє, бачила в цю ніч багато чого. Пелюшки мереживні, папір цей – хоч він і запечатаний був, але все ж таки…

      – Та я ж грамоти не розумію, тож хоч запечатаний, хоч відкритий…

      – От і добре. Однак про все побачене мовчи.

      – Але!..

      – Та знаю, знаю, – отець Феодор пожував губами. – Розумію, що всевидючий Господь однаково відає, що діється на грішній землі нашій.

      – Бачить, ой бачить!..

      – А раз Він дозволив офіцерові польському в обитель нашу дістатися та малечу із собою принести, може, у тім і є воля Вседержителя, щоб ми малюка виходили, виростили, у віру нашу православну навернули. Як думаєш, Гафіє?..

      – Без батьківської згоди… – почала була жінка, однак «дохтур» негайно заперечив:

      – Не батько він йому, аніскілечки не батько.

      – А хто тоді?..

      – Менше знаєш – спокійніше живеш.

      – Зрозуміла, зрозуміла вже.

      – Я не обдурюю: ці двоє кревними узами не пов'язані. Отакі справи…

      Чернець пройшовся кімнатою туди-сюди, обернувся до Гафії й продовжив наставляння:

      – Якщо хто із чужих про щось запитуватиме, скажи, мовляв, чоловік сестри твоєї покійної до тебе з дитинчам своїм прийшов… До речі, є у тебе сестра?

      – Яка така сестра? – не зрозуміла куховарка. – Немає ніякої сестри…

      – Це тепер немає, а колись була. Була, але померла. Ясно?

      Гафія кивнула.

      – Чоловік один залишився. Йому із малечею незручно, от і вирішив дитинча до тебе віднести – тобто, рідній бездітній тітці племінника на виховання віддати. Ішов до нас уночі, та неподалік стін монастирських вовки голодні на нього й напали, на смерть загризли.

      – Невже на смерть?! – куховарка покосилася на нерухоме тіло на столі.

      – Ну, це ми зараз подивимось. Витягнемо з того світу – не на смерть, не витягнемо…

      «Дохтур» лише рукою махнув.

      – А малеча?.. Можна я собі малюка залишу? – з надією запитала жінка.

      – Ну, звичайно, залишай! – посміхнувся отець Феодор. – Це ж племінничок твій рідненький… Залишай. А цього…

      Чернець знову зміряв куховарку оцінюючим поглядом, насупився, крекнув. Потім опустився на коліна, витяг з-під столу виблискуючий самоцвітами ефес шпаги з куцим уламком клинка, разом з підсохлим СКАЧАТЬ