Пустоцвiт. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жити й життю радіти, і бавитися різними дурничками – наприклад, питтям кави у ліжку!

      – Тож полегшало тобі? – запитав фаворит.

      – Звісно полегшало, Олесеньку! З тобою мені завжди легше.

      – От і добре, моя панночко, от і славно. А кофею із солоденьким ми негайно ж організуємо.

      Фаворит наказав прислузі накривати просто в опочивальні.

      – А відьми й чаклуни як же? – капризувала далі Єлизавета Петрівна.

      – А оцю мерзоту моїй панночці бачити ніяк не бажано! Чаклуни й відьми – це все зле, а ви, матінко государине, хворі… Краще я вам казку розповім!

      – Ні, Олесеньку, тоді вже краще китайчука запроси: нехай монетки покидає і щось там по-своєму побелькоче.

      Олексій вийшов з кімнати, щоб розпорядитися щодо китайчука. Отут йому й доповіли, що прибулий минулого тижня до Санкт-Петербурга граф Сен-Жермен милостиво просить Її Імператорську Величність про аудієнцію.

      – На ловця і звір біжить! От тобі й чарівник… – задоволено промимрив фаворит. Судячи з досвіду попередніх років, бесіди з цією людиною впливали на Єлизавету Петрівну сприятливо. Зраділий Олексій негайно повернувся до імператриці.

      – Ну що ж, панночко моя, буде чаклун, якщо побажаєте!

      – Та ти й сам просто чарівник, Олесю! – государиня була в повному захваті.

      – Не я, не я – він!

      – Облиш, – посміхнулася Єлизавета Петрівна. – Хто ж цей самий чаклун?

      – От кофею вип'єте й довідаєтесь.

      За дзвіночком в опочивальню ввійшли фрейліни й прислуга, государиню вмили, зачесали, у її вухах з'явилися довгасті золоті сережки з невеликими перлинами, батистову сорочку перемінили на свіжу з найтоншого маркізету, оздоблену подібним до павутиння мереживом. Зверху государиня вдягла розкішний французький халат, пошитий за останньою модою з атласного шовку малахітового відтінку з облямівкою з горностаєвого хутра. При цьому блакитні очі Єлизавети Петрівни дістали смарагдового відтінку, і вона стала скидатися на добру, але нещасну царицю мавок з Олексієвих казок.

      В опочивальню внесли канапе, зверху поклали шовковий перський килим зеленого кольору. Поруч поставили маленький столик, оздоблений перламутром, на ньому – дві маленькі порцелянові філіжанки зі срібними ложечками, тацю насолод, свіжі булочки на золотому блюді, а головне – ледве знайдений після останнього переїзду високий порцеляновий кавник. Для фаворита принесли його улюблене крісло.

      – Я би прилягла, мабуть… – замислено мовила імператриця. Одразу принесли ще подушок.

      – Ну от, Олесеньку, все готово. Давай кофею поп'ємо.

      Наступні півгодини пролетіли непомітно в милій бесіді за кавою.

      – То де ж обіцяний чаклун? – запитала нарешті Єлизавета Петрівна, коли з ароматним напоєм, більшістю булочок і солодощів було покінчено.

      – Ви настільки чарівна, моя панночко, як цариця мавок! Навіщо вам чаклун?

      – А він мені потрібен, щоб камінчик полікувати, от! – і капризно, зовсім СКАЧАТЬ