Пустоцвiт. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

      – Річ у тім, що з вояком було немовля, причому не з простого, а з дуже древнього дворянського роду – буквально королівських кровей! Дитина була загорнута в найтонші пелюшки, на кожній з яких був вишитий родовий герб. Ця людина також принесла грамоту, написану на пергаменті й завірену відповідними печатками, а крім того – уламок багато оздобленої фамільної шпаги.

      – Але ж ти тільки-но сказав, що дитину приніс усього лише молодший офіцер…

      – Це зайвий раз підтверджує, що поранений ніс чуже дитя. І нарешті, останнє: на немовляті був золотий католицький хрестик.

      – І ти хочеш сказати, що…

      Григорій розгублено замовк.

      – Так, Гришутко, саме так: ти й був отим самим немовлям!

      – Навіщо ж тоді ти придумав усе, що мені розповідали?

      – Боявся, що вас почнуть шукати: недарма ж на вас напали! А хто це зробив і навіщо, я одразу не міг зрозуміти. Тобі, мій хлопчику, було безпечніше рости під чужим ім'ям…

      – Але ж нас не шукали?

      – Не шукали – і слава Богу!

      – А тепер?

      – Тепер стан справ змінився, старі конфлікти забулися. Тож можеш сміливо відкритися світові під своїм справжнім ім'ям: ніяка небезпека тобі більше не загрожує.

      – До речі, щодо імені: наскільки я розумію, людина з ім'ям Микола Теплов ніяк не може бути польським офіцером!

      – Як насправді звали того молодшого офіцера, один Бог відає. Миколою його прозвав я, оскільки він був урятований від смерті вночі проти свята Миколи Чудотворця. А Теплов – це тому, що став монастирським опалювачем. Григорієм же тебе нарекли в православному хрещенні.

      – А тіточка Гафія?..

      – Куховарка вже тоді жила при нашій лаврі й вже тоді овдовіла. її турботам тебе й доручили, насамперед. Гафія, зрозуміло, пригріла крихітку-сиротинку й вигодувала тебе козячим молоком. От як усе було.

      І поки Григорій повільно розгойдувався взад-уперед, щосили стиснувши долонями скроні, в яких пульсував оскаженілий вир крові, старий чернець констатував:

      – Ну от, мій хлопчику, тепер ти знаєш таємницю свого походження, а маючи у своєму розпорядженні докази, незабаром зможеш підтвердити його. Тоді досягнеш усього, чого забажаєш! Захочеш у колегію потрапити – потрапиш! Якщо серцю твоєму миліша наука… Що ж, станеш знаменитим вченим… та хоч Академією наук управлятимеш!.. Ну, а якщо все ж таки захочеш сенатором зробитися – будеш у сенаті засідати з іншими панами! Я все це бачив…

      – Де бачив?! Як?! – здивувався Теплов.

      – Видіння мені було, Гришутко, видіння…

      Погляд отця Феодора помутнів, він повільно повернув обличчя до стіни.

      – То де ж ці самі докази, про які… – почав Григорій, однак старець простогнав:

      – Облиш, дай-но передихнути. Зле мені, ой, зле!..

      Теплов якийсь час сидів нерухомо, потім заходився шукати по кишенях модного камзола. Під час перебування за кордоном він натрапив на якусь стародавню монету (за всіма ознаками іспанську). СКАЧАТЬ