Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Теж немає!

      – А куди ж вони поділися?!

      – Та хтозна!!! Може, у хаті живцем згоріли?!

      – Ех, теж мені!.. Хату ж треба було спершу оглянути, а вже потім підпалювати…

      – Та я ж начебто стріляв у бабу, що на поріг звідти вискочила!

      – Стріляв – ну то й як?..

      – Ну, і начебто поцілив…

      – Так поцілив чи начебто?!

      – Не знаю: начебто поцілив…

      – Так вона ж тут, у нас тепер!

      – Ну, у нас…

      – Тоді у кого ж ти тоді стріляв?!

      – Не знаю…

      – Бовдур!!!

      – Винуватий…

      Трохи помовчали.

      – А це стерво – це хоча б вона?!

      – Та вона, вона! Хто ж іще…

      – А ти певен?! Помічнички чортові, дурні пустоголові!..

      – Та кому ж і бути, як не їй?! Сказано ж: руда бісиця, вогонь-баба!

      – Оце вже точно: ця що руда, то вже руда, згоден! Рудіше не буває…

      – Отож я й кажу: вогонь-баба! Ти подивись-но, скільки вона хлопців наших однією лівою поклала: двох біля хати, одного у провулку… Та ще й четвертого проміж ребер!.. І все одним-єдиним кинджальчиком. Відьма, чиста відьма!!!

      – А може, і справді відьма?!

      – Еге ж! Тоді зрозуміло, як вона з хати вискочила, коли я її підстрелив, а потім у провулку опинилася!

      – Точно! Тут усе зрозуміло, чому вона не здохла, коли я її кийком уперіщив: відьма ж!..

      – Твоя правда: дрючком по тім’ячку дістати й не здохнути…

      – Так відьма ж, відьма, ясна річ!

      Той, що говорив, тицьнув носком важкого чобота Олександру, що лежала біля його ніг непритомна. Попівна сіпнулася, слабко застогнала, але очей не розплющила.

      – Жива!..

      – Живісінька, нас усіх, мабуть, переживе ще, коли ми їй от зараз же, негайно віку не вкоротимо…

      – Послухай-но, а якщо відьма вона, то з якого ж лиха до церкви бігла?!

      – А слідом за тіткою своєю!..

      – Так відьма ж!..

      – Ну то й що?! Будинок-то зайнявся, от і кинулася до церкви. Навіть чорт починає Богові молитися, якщо не знає, як викрутитися, а вже відьма й поготів з палаючого будинку в церкву рятуватися побіжить.

      – Так, твоя правда.

      Знову помовчали.

      – А от тітку її навіщо вбили?! Сказано ж було зрозуміло: підстрелити жінку, що із немовлятком буде, – при чому тут баба стара?!

      – А хтозна! Це ж не я стріляв, а Прос. От його б і запитати…

      – Та як же його запитаєш, коли відьма йому кинджалом прямісінько в око, та й на місці поклала?!

      – Ото вже точно відьма!!! Бачив ти бодай колись, щоб проста баба так запекло билася?!

      – Ніколи не бачив!

      – Ото й я про те саме веду!

      – Зміюка!..

      – Паскуда!..

      Нові стусани чоботями. Новий СКАЧАТЬ