Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

      Окрилений надією, Олізар прибув у родовий маєток князів Вишневецьких, але Івана не застав, знайшовши тут одну лише княгиню Тетяну. Втім, заповзятливого Семена ця обставина не збентежила. Швидко знайшовши спільну мову зі старою вдовою, він нишком заговорив про листа, в якому непогано б висунути аргументи, проти яких жоден син не встоїть! Піддавшись умовлянням Олізара, княгиня написала фатальне послання, де в основному йшлося про нібито погане самопочуття матері й палке бажання побачити сина хоч би перед смертю…

      Пастка була розставлена вмілими руками.

      Зрозуміло, «дичина» попалася – інакше й бути не могло!..

      – Стривай, Іване, не гнівайся на матір, – гукнув Семен молодому князеві, щосили намагаючись наздогнати його.

      Втім, Вишневецький ніяк не відреагував на окрик.

      – Та не біжи ти від мене, немов очманілий!..

      Тепер молодий князь зупинився, обернувся до Олізара й неприязно процідив крізь зуби:

      – Ніколи я ні від кого не тікав, ще чого…

      – Ну, ясна річ! Ти незмінно відрізнявся гордістю й хоробрістю, – відхекуючись після швидкої ходи (майже бігу!), Семен зупинився перед Вишневецьким і заговорив якомога м’якіше: – Я так давно не бачив тебе! Ти за цей час виріс, змужнів… Просто орел, як я подивлюся! А між іншим, я тебе пам’ятаю всього лише п’ятнадцятирічним хлоп’ям… Коли батько твій покійний Михайло вкотре збирався в похід на бусурман, коли вирішив тебе із братом твоїм Олександром прихопити – пам’ятаєш?..

      – Чого б не пам’ятати, – процідив крізь зуби Вишневецький.

      Олізар же продовжував у колишньому піднесеному тоні:

      – Ох, яким же хвацьким вояком був твій батько! А ти весь у нього вдався і вродою, і статтю…

      Очі Олізара заблищали демонічним вогником. Чим довше слухав Іван його слова, тим глибше поринав у спогади. Потихеньку очі його почали злипатися: позначилася втома після довгої дороги й загальна тяжка гнітюча атмосфера рідної домівки.

      Мати завжди уявлялася Іванові не жінкою із плоті та крові, а такою собі величною кам’яною статуєю. Він щиро дивувався батькові: як цей життєрадісний, жвавий лицар уживався з кам’яною скульптурою, у якої ну зовсім не було ні почуттів, ані емоцій – сам лише суцільний тверезий розрахунок?! Не дивно, що після смерті старого князя Михайла син просто втік з рідного дому, щоб тільки не стати таким, як його мати – безжальним і безсердечним. Молоде трепетне серце Івана прагнуло насиченого життя, скороминущих розчарувань, палкого кохання – загалом, усього що завгодно, аби не життя за раз і назавжди встановленим церемоніалом!!!

      – Отож, дорогий ти мій Іване Михайловичу, у мене до тебе пропозиція, якщо ти ще не забув про це…

      Слова Олізара повернули Вишневецького до реальності.

      – Що?..

      Судячи з реакції, він і досі не отямився СКАЧАТЬ