Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ секунд околицю збудив тривожний гул небезпеки, попівна ж і далі смикала мотузку… як раптом відчула, що задихається: то кримчак накинув їй на шию аркан і смикнув жертву до себе…

      Жінка спробувала крикнути, але з горла вирвався лише здавлений хрип. Татарин смикнув удавку сильніше, вона не втрималась на ногах, упала в дорожню куряву, мучитель радо скрикнув і кинувся до жертви… І тут Олександра відчула під лівою рукою камінь! Схопивши його, з останніх сил кинула кудись у бік бусурманина, особливо не цілячись…

      І знепритомніла.

* * *

      – Марто, що з нею?! Вона житиме?! – волав зневірений Іван Вишневецький.

      – Ти, княже, не скигли, немов обікрадена базарна баба! Племінниця моя, мабуть, ще міцнішою від тебе буде, вона он козака виношує, первістка вашого…

      – Марто, не бреши!!! Відповідай всю правду, коли тебе князь запитує!..

      – Та буде жити, буде! З чого б їй не жити, коли в неї тільки подряпини й синці на тілі, а більше ніякого збитку?

      – А чому ж вона все мовчить та мовчить, до тями не приходить?!

      – Від переляку це, княже. Але нічого страшного, то минеться.

      – А кров?! Марто, оглянь її уважно!..

      – Не її це кров, а того клятого бусурманина, якому вона голову каменюкою розкроїла.

      – Марто, ти разом з її батьком!.. Ви обоє мені за все відповісте!!! Що моя дружина на майдані в таку пізню годину робила?! Чому її не охороняли, чом за нею не встежили?!

      – Не репетуй, Іванку, а краще відповідай: ти ріку утримати зможеш?

      – Ріку?! Яку таку ріку?..

      – Та на будь-якій річці, скільки греблі не гати, однаково вода рано чи пізно перешкоди розмиє і прорветься! Отак і дружину твою нічим не утримаєш: це не жінка – це ж водограй, от хто вона така! Ти їй замок на двері – вона у віконце стрибне, зустрічати тебе кинеться.

      – Невже?..

      – Ото ж бо й воно! Ти власну дружину ще не знаєш, як годиться.

      – Так коли ж мені було пізнавати її, якщо я одразу… – мимоволі почав виправдуватися князь, забувши про те, що розмовляє, загалом-то, з незнатною простолюдинкою.

      – От-от, одразу! Саме так! – знахарка невдоволено підібгала губи. – Розкажи-но краще, де тебе два місяці носило, чому звісток про себе не подавав?

      – А ти подивись, що довкола коїться! То посуха, то зливи…

      – Та бачу, бачу! Всі бачать! Як не бачити, коли…

      – Ото ж бо! Тому кляті кримчаки аж надто далеко відступили: моїм хоробрим козакам мало не до самого Перекопу довелося дійти, щоб їх наздогнати. А там таке сталося, такого ми надивилися!.. – виправдувався далі князь, але в цю мить Олександра зненацька розплющила очі й ледь чутно прошепотіла:

      – Іванку, соколе мій ясний, чи це ти?..

      – Я це, я!!! – зрадів князь і обійняв молоду дружину за плечі.

      – Обережніше, ведмедю!.. – пробуркотіла Марта, злякавшись, СКАЧАТЬ