Дороги, які нас вибирають. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в обід варять величезний казан затірки: вода, сіль і три-чотири жмені борошна, і ось старий Лихошапка несе від казана мисочку тієї затірки й тихо каже: «Спасибі товаришу Сталіну за щасливе життя». І всі те чують і ніхто не доносить, бо думають так усі.

      Але це пізніше. А починалися наші університети, що описано багато разів, з випасання гусей (гуски з гусенятами), охорони городів (проса, пшениці) від курей та качок, виполювання того ж самого проса на городі, на колінах (бо важко відрізнити стебла пирію від стебел проса), а трохи пізніше – коров’ячого пастушка. Окраєць хліба, пляшка молока, два-три огірки, цибулина в торбі на цілий день, іноді кришеничок сальця. День на пастівнику довгий-предовгий. Міряєш-міряєш палицею власну тінь – коли вже гнати корову додому. Та й пастуша робота не легка, мати будить задовго до схід сонця, вставати не хочеться, вона й просить і свариться, а ти встаєш зарюмсаний і йдеш, заплітаючись ногами. А буває, що якась корова, у якої вдома залишилося теля, зривається утікати, або корова «за бугаями», і тоді бігаєш до знемоги. Але часто бувало на пастівнику й весело, коли збереться нас кілька отаких шибеників – пастушків сусідніх табунів, і граємо ми в «гилки», в «сракача», в «масла», а от хтось не втримався і голосно гуркнув, тоді збігаються всі й лупцюють його по спині зі словами: «раки, раки, рачачі, обирайтесь, хлопці, всі, хто не прийде на рак, тому тоже буде так». І хто запізнився, тому теж «так». Наприкінці запитують: «дуб, качан, чи пшоно?». Як він скаже «дуб», то «тягни його за чуб»; якщо «качан», тоді «качав, качав і знов почав», і тільки «пшоно» – б’ють дужче, приказуючи: «Ето дєло рішено».

      І ловимо в зарослих ситнягом і очеретом канавах маленьких прудких рибок-задесенок, і в’юнів, і деремо качині гнізда по черзі – один пасе, другий лізе в чагарі – шастаємо в близький ліс по малину. Але ось вже хліб з’їдений давно, молоко випите, тінь стала довгою-довгою і ми вирушаємо додому. Тут треба особливо пильнувати, бо деякі «бредні» корови норовлять забрести в городи, й буває там корова залишається до ночі, й тоді тобі влетить на горіхи. І буває, що ти пасеш зі старшою за тебе дівкою, або молодою молодицею, і тобі увесь день жаско, і увижається тобі щось таке… про що соромно і приємно думати.

      А вже з років тринадцяти, з чотирнадцяти тебе починають змагати гріховні думки, не те щоб зовсім гріховні, але думки про осіб протилежної статі. І ось увечері, отакі горобці й отакі синиці, збігаємося «на ріжку» – на вигінці, і вже майже в сутінках граємось в «мурушки», в квача, ганяємось за дівчатами, й намагаємось упіймати так, щоб вхопити за груденята, у декого вони вже помітні, і йдеш додому, і долоня горить, і заснути не можеш до опівночі. А ще хтось і скаже: «Я мацнув, а в Ольги там отакенні». Але все це «виграшки». А було і серйозно. У сьомому класі (ми були переростки, два роки за окупації не вчилися) мені впала в око дівчина Ніна, і впала приворожуюче. Кругловида, чорна-чорнява, вона на кожному уроці підносила руку і відповідала дзвінко-дзвінко, і очі її блищали. Я пас її очима на передній парті, СКАЧАТЬ