Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй

Чтение книги онлайн.

      І тепер я звертаюся до вас і кажу те саме.

      Будь ласка, не помирайте з нерозкритими талантами.

      Прошу вас, не будьте такими, як багато людей, які жаліють про те, чого не встигли зробити. Як більшість тих, кого австралійська медсестра Бронні Вар розраджувала в останні дні. «Шкода, що я не зміг прожити своє правдиве життя, а не те, якого інші чекали від мене», – найпоширеніше розкаяння, яке вона чула. На останніх подихах ці люди не здійснили й половини своїх мрій. Натомість вони забирали свої нерозкриті таланти в могилу.

      У книжці Die Empty («Помирай, зробивши») Тодд Генрі пише, що найцінніша земля на планеті – це не Мангеттен, не нафтові родовища Середнього Сходу й не золоті шахти Південної Африки. Найцінніше – кладовище. «На кладовищі поховані всі ненаписані романи, незапущені бізнеси, непримирені стосунки й усі інші справи, які люди думали почати робити “завтра”. Та одного дня їхні “завтра” закінчилися».

      Коли я повертаюся думками в день автокатастрофи свого батька, то заплющую очі й уявляю довгий список багатьох «завтра», про який він думав, сідаючи за кермо в нетверезому стані:

      Завтра я вип’ю менше.

      Завтра я прийму відповідальніше рішення.

      Завтра я дивитимуся, як мій найкращий друг одружується.

      Завтра я зателефоную своїй донечці.

      Завтра я вирішу всі непорозуміння з її мамою.

      Завтра я нарешті запишу свій альбом.

      Завтра я…

      Але для нього це «завтра» вже не настало.

      Я не хочу бути такою, як мій батько. Я дуже добре пам’ятала ці слова в юності. Я не хочу бути такою, як мій батько, що насправді означає: я не хочу померти з нерозкритими талантами. Лише зараз, уже в дорослому віці, я розумію, що була подарунком долі для свого батька, а його аварія – одним із моїх.

      Його передчасна смерть змусила мене зрозуміти, що життя крихке й кожен момент – запрошення жити. Це спонукало мене замислитися про те, як це – проживати кожен день на повну; підштовхнуло до постановки запитання й пошуку відповіді про найважливіше: як ми виражаємо повноту того, хто ми є і що маємо зробити?

      Зізнання: я помирала з нерозкритими талантами

      Ця книжка мала всі шанси не бути написаною.

      Я була надто зайнята, допомагаючи іншим людям видавати їхні книжки та будувати кар’єру, створюючи світові мистецькі рухи, закохуючись у фантастичних чоловіків, проводячи особисті ретрити в різних куточках світу, ділячись натхненням із відданою аудиторією і розповідаючи зі сцени про створення речей, які ми постійно відкладаємо. І тут я зрозуміла, що мені самій чудово вдається ховатися від того, що я завжди відкладаю, – від цієї книжки.

      Я відчувала всередині себе те, чим хочу поділитися, ту правду, яка готова була вийти назовні. Але й далі робила по-своєму.

      Коли СКАЧАТЬ