Гніздо Кажана. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її одним лиш поглядом своїх пронизливих чорних очисьок. Сором-то для неї який – знепритомніла, налякалася якогось вершника, наче Мері. То їй, певне, була відплата за гріх, бо вже ж полюбляла кепкувати з лякливої сестри, котра страшилася до неможливого усього: від гучних ударів грому до чорних котів.

      Кажановський прокашлявся.

      – Елізо, дозвольте мені познайомити вас із моєю шанованою матір’ю – пані Софією Григорівною Кажановською, та молодшою сестрою Таїсою. – Він допоміг геть зніяковілій Лізі звестилася на ноги, провів її вітальнею до диванчика, на якому, велично випрямивши спину, сиділа його мати, й посміхнувся. – Мамо, Таю, дозвольте познайомити вас із панною Елизаветою Павлівною Венгель-Розумовською, моєю нареченою.

      На якусь мить Лізі здалося, що в сірих, уважних очах пані Кажановської промайнув швидкий, не зовсім зрозумілий вираз, у котрому зацікавлення було густо намішаним із відвертою зневагою та неприязню, але воно швидко зниклося, й Ліза не могла дотямити, чи примарилося воно їй просто, а чи було й насправді. У погляді темних очей панни Таїси взагалі неможливо було до пуття щось зрозуміти, але було гарно видко, що привітності її вродливе лице все ж не мало. Ліза поклонилася пані Кажановській, сірі очі котрої зараз випромінювали лиш зацікавленість, і досить зніяковіло пробурмотіла:

      – Прошу вибачити мене за цю непритомність…

      Софія Григорівна майнула рукою.

      – Не треба вибачатися. Наш Ярослав останнім часом не лише вас лякав, я мовчу вже про його вовчисько. Це тільки диво, що він нікого ще не загриз своїми іклами, але скільки я не казала небожу, що вовкодава не можна так вільно пускати між люди, та хіба ж він мене слухається?

      У голосі пані Кажановської чулося стільки осуду на адресу того її небожа, що Ліза відчула досить сильне зніяковіння й швидко поглянула на Кажановського, але той тільки перенизав широкими плечима й заспокійливо усміхнувся, а Ліза знову згадала свій страх там, надворі, коли до них із дощу вискочився дивний пес. Але наказала собі відволіктися, знову вибачилася перед пані Кажановською, намагаючись не звертати уваги на гостре почуття невподоби, котре викликала в ній майбутня свекруха. Щось нещире, геть награне видавалося їй й у самій цій жінці, й у словах її влесливих, й цій усмішці її холоднуватій, котра крижаною квіткою квітла на ще досить гарних вустах, але полишала холодними й непривітними великі сірі очі, котрі з уважною, але далекою від приязні допитливістю вивчали її бліде збентежене лице, що ще не відійшло від непритомності.

      – Сідайте ж, люба, чому ви стоїте на ногах? – нарешті промовила пані Кажановська, й Роман Якович усадовив Лізу у велике, широке крісло, що стояло поряд диванчика, на котрому гордовито возсідалася сама пані Кажановська, й Ліза спробувала відігнати від себе неприємне відчуття, що зараз до неї звернулися, мов до служниці. Ні, звернення було досить ввічливим і наче з вигляду приязним, та все ж щось у манерах, у словах та очах Софії Кажановської вказувало СКАЧАТЬ