Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як приїхав чорний почет чорними кіньми та всі у чорному – то від герцогів Орлеанських. Ізабеллі, байстрючці вбитого герцога, та жалоба вже поперек горла. Орлеанські нащадки завжди вбиралися в чорне, скільки вона себе пам’ятала. Спочатку вбили герцога, потім померла герцогиня-вдова, потім сконала в пологах молода герцогиня, затим молодший брат Жан став заручником англійців, тоді Шарль потрапив у полон під Азенкуром, а на додачу парижани вбили конетабля Арманьяка, рідного батька наступної герцогині Орлеанської… Де вже там шукати нагоду та час вбиратися у кольорове? Тож і сьогодні герцогиня у жалобному дамаску, її пасербиця Жанна та зведена сестра її чоловіка, Ізабелла, також у чорному. Філіпп, граф де Вертю, брат полоненого герцога, як завше в чорному оксамиті: широкоплечий таперт, вузькі шози, довгий плащ хвостом – жалоба, але елегантна, коштовна та вкрай модна.

      Колір вбрання почту геть не пасує до радісного хвилювання та збудження, з яким юна Ізабелла приїхала до двору в Анжері. Нарешті її представлять королеві Йоланді, у якої вона залишиться, аби стати придворною дамою – наймолодшою, звичайно. Їй доручатимуть хіба що нитку в голку втягти чи бігати з дрібними дорученнями до замкових служб. А ще супроводжувати її величність до меси та на прогулянках. Правда, інколи доручать почитати вголос чи заграти на арфі на розвагу королеві. Все одно краще, ніж сидіти цілими днями у завішеному чорними шпалерами Блуа й мовчки слухати ридання сердешної герцогині Орлеанської, в якої Азенкур забрав чоловіка. Та щоразу вислуховувати нотації виховательки або кудкудакання духівника, бо їм здається, що шляхетна дамуазель має розмовляти тихіше, ходити повільніше, поводитися скромніше та не мати жодних інтересів, окрім молитовника та волі родини. Це геть не пасувало вдачі дівчини. Отож коли вона під рясною зливою вийшла з дормеза в Анжері, то вже не намагалася приховати вдоволену посмішку на вустах та щире зацікавлення у погляді.

      Відтоді як її зведена сестра, дамуазель Маргарита, поїхала до Бретані чотири роки тому, Ізабелла почувалася надзвичайно самотньою: герцогиня не мала часу та бажання приділяти їй увагу. Племінниця Жанна була аж на три роки молодша, досі ще гралася у ляльки й не мала великої охоти ані до книжок, ані до гри на арфі та співів, ані до придворних танців. Ізабелла ж прагнула бути зразковою придворною дамою: освіченою, елегантною, витонченою у рухах, смаках та зацікавленнях. Дамою, яку дофін згодом назве милою кузиною, а шевальє будуть битися за право запросити її на танець, супроводжувати на полюванні чи носити її кольори на турнірі. І коли вона заходитиме до зали у темно-червоній сукні із довгим шлейфом з генуезького оксамиту, який дуже пасує їй, то… Вона не встигла домріяти, бо пажі в лівреях королеви Йоланди відчинили двері перед орлеанським почтом.

      Королева Йоланда прийняла гостей у дамському покої із гобеленами, що зображали життя святої Катерини. Таке майже домашнє приймання не передбачало надмірних церемоній, королева була у звичайній сукні, навіть без королівського обруча. Герцогиню Орлеанську, СКАЧАТЬ