Щоденники 1913–1923 рр.. Франц Кафка
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Щоденники 1913–1923 рр. - Франц Кафка страница 14

Название: Щоденники 1913–1923 рр.

Автор: Франц Кафка

Издательство: OMIKO

Жанр: Документальная литература

Серия: Зарубіжні авторські зібрання

isbn: 978-966-03-9071-3

isbn:

СКАЧАТЬ Світле враження. – Принаймні я до цього не маю відношення. Між свободою і рабством перетинаються справді страшні дороги, для подальшого шляху проводиря нема, пройдений одразу губиться в пітьмі. Чи безліч таких доріг, чи тільки одна – про це ніхто не довідається, бо пізнати цього не дано. Я там. Піти звідти я не можу. Нарікати нема на що. Я не страждаю надміру, позаяк страждання мої ні з чим не пов’язані, вони не нагромаджуються, принаймні поки що я цього не відчуваю, і страждання мої багато менші від тих, які мене, можливо, ще чекають.

      Постать чоловіка, що, трохи звівши обидві руки – одну вище, другу нижче, – стоїть перед суцільним туманом, ладен ступити в нього.

      Прекрасний суворий відбір в юдаїзмі. Відчуваєш простір. Краще бачиш себе, краще себе оцінюєш.

      Я лягаю спати, я стомився. Мабуть, там уже все вирішено. Мені це часто сниться.

      Нещирий лист від Бл.

      19 грудня. Лист від Ф. Чудовий ранок, теплінь у крові.

      20 грудня. Листа нема.

      Вплив тихого, лагідного обличчя, спокійної мови людини, надто чужої, ще не розгаданої. Божий голос із вуст людських.

      Одного зимового вечора вулицями крізь туман ішов старий чоловік. Стояв страшенний холод. Вулиці були безлюдні. Жодна жива душа не поминула його, тільки вдалині то там, то там він невиразно бачив у тумані високого поліцейського чи жінку в хутрі або в хустках. Чоловіка нічого не тривожило, він думав лише про те, щоб навідати товариша, в якого давно вже не був і який саме тепер покликав його через служницю.

      Було вже далеко за північ, коли у двері торговця Меснера хтось легенько постукав. Його не треба було будити, він засинав завжди аж над ранок, а доти любив лежати долілиць у ліжку, втиснувши обличчя в подушку й заклавши за голову руки. Стук Меснер почув одразу. «Хто там?» – спитав він. У відповідь почулося незрозуміле бурмотіння ще тихіше, ніж стук. «Там не замкнено», – сказав він і ввімкнув електричне світло. До кімнати ступила невеличка хирлява бабця у великій хустці.

      1914

      2 січня. Багато часу приємно провів з д-ром Вайсом.

      4 січня. Ми вигребли в піску заглибину й почувалися в ній вельми затишно. Уночі ми згорталися в заглибині калачиком, батько накривав її колодами, а зверху накидав віття, тож ми мали непоганий захисток від бурі й звірини. «Тату!» – часто гукали зі страху ми, коли під колодами ставало вже зовсім темно, а батько все не з’являвся. Та потім ми бачили крізь щілину його ноги, він прослизав усередину, плескав кожного по плечу, – ми завжди заспокоювалися, коли відчували на собі його руку, – а тоді ми просто-таки всі водночас засинали. Крім батьків і матерів, нас було п’ятеро хлопців і троє дівчат, у заглибині всім було надто тісно, але вночі ми дуже боялися б, якби не лежали так близько одне побіля одного й одне на одному.

      5 січня. Пополудні. Батько Ґете помер, стратившись глузду. Коли він хворів востаннє, Ґете саме працював над «Іфіґенією».

      «Одвези СКАЧАТЬ