Щоденники 1913–1923 рр.. Франц Кафка
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Щоденники 1913–1923 рр. - Франц Кафка страница 10
Название: Щоденники 1913–1923 рр.
Автор: Франц Кафка
Издательство: OMIKO
Жанр: Документальная литература
Серия: Зарубіжні авторські зібрання
isbn: 978-966-03-9071-3
isbn:
21 листопада. Сон: французьке міністерство, за столом сидять четверо. Йде нарада. Пригадую чоловіка, що сидів праворуч, із подовжнього боку столу, – плаский профіль, жовтувата шкіра, зовсім рівний ніс, що далеко виступав з обличчя (саме через його пласкуватість), і олійно-чорні, цупкі вуса, які закривали рота.
Сумне спостереження, в основі якого лежить, безперечно, знову ж таки конструкція, що її нижній кінець завис десь у порожнечі: коли я взяв із письмового столу чорнильницю, щоб віднести її до загальної кімнати, то відчув у собі якусь твердість, як ото буває, наприклад, коли в тумані з’являється і враз зникає ріг великої будівлі. Я вже не відчував себе втраченим, залежним від людей, навіть від Ф., у мені зачаїлось якесь чекання. Що, коли я втечу від усього цього, як, скажімо, хтось раптом утікає в поле?
Це пророкування, це рівняння на приклади, цей недвозначний страх просто смішний. Усе це – конструкції, що їх навіть в уяві, де вони тільки й панують, ледве діставшись живої поверхні, щоразу рвучка змиває хвиля. В кого та чарівна рука, яку, коли її стромити в січкарню, не посічуть і не розкидають на всі боки тисячі ножів?
Я полюю за конструкціями. Ступаю до кімнати й бачу в кутку їхнє білясте плетиво.
24 листопада. Позавчора ввечері в Макса. Він стає чимдалі чужішим, щодо мене він бував таким уже не раз, тепер і я стаю таким щодо нього. Учора ввечері просто ліг спати.
Над ранок сон: сиджу в санаторному парку за довгим столом, навіть на чолі столу, отож уві сні бачу, власне, свою спину. День видався похмурий, я, мабуть, вибрався за місто на прогулянку й щойно хвацько підкотив в автомобілі до самих сходів. Ось-ось мають принести обід, і ось я бачу одну зі служниць, тендітну молоду дівчину в сукні барв осіннього листя, вона надзвичайно легкою чи, може, хисткою ходою проминає колонаду, що служить ніби входом до санаторію, і спускається до парку. Я ще не знаю, чого вона хоче, та все ж запитливо показую на себе – мовляв, чи не мене вона шукає. Вона справді приносить мені листа. Я думаю, що це не може бути той лист, якого я чекаю, цей дуже тоненький і написаний чужим, непевним дрібним почерком. І все ж я розпечатую його й знаходжу багато густо списаних тоненьких аркушів, і рука на всіх незнайома. Починаю читати, перегортаю аркуші й усвідомлюю, що це, певно, дуже важливий лист, очевидно, від молодшої сестри Ф. Я заходжуюся жадібно його читати, і тут сусіда праворуч – не знаю, чоловік то чи жінка, можливо, дитина – зазирає через моє плече в лист. Я кричу: «Не смій!» Знервовані люди за столом починають тремтіти. Я, здається, накоїв лиха. Намагаюся хутенько вибачитись, щоб швидше повернутися до листа. І знову схиляюся над ним, але відразу прокидаюсь, немовби від власного крику. При тямі й пам’яті примушую себе знов заснути, і сон справді повертається, я ще встигаю притьма перечитати СКАЧАТЬ