Пригоди «Сліпучого». Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ твій ворог, Джо, – це недбалість і брак уваги! Тобі бракує, бачу, суворої дисципліни, якою досі тебе не сковувано. І ось допіру мені спадає на думку, чи не варто б віддати тебе до якоїсь військової школи, де усі чисто твої обов’язки крізь цілу добу відбуватимуться за якнайсуворішим розподілом…

      – Ох, татку! Ти не розумієш мене, не можеш зрозуміти! – вибухнув нарешті Джо. – Я силкуюся вчитись, якнайчесніше намагаюся, та чогось – сам не знаю, чого саме – анічогісінько з того не виходить!.. Може, я загалом такий нікчема або, може, моє єство не сприймає науки… Мене кличе до себе світ, я хочу побачити життя, сам жити! Не треба мені ніякої військової школи. Краще я подамся на море, кудись, де я міг би щось робити й чимось бути!

      Містер Бронсон лагідно дививсь на сина.

      – Тільки через науку може людина сподіватися, «щось зробити» й «чимось» стати у житті… – промовив він.

      Джо розпачливо махнув рукою.

      – Я співчуваю тобі й розумію тебе! Але ти ще дитина, як отой горобчик за вікном, якого ми допіру бачили. Якщо тобі несила примусити себе вчитися тут, вдома, то й далеко від дому, в тому світі, що – як тобі здається – кличе тебе, ти теж не матимеш волі виконувати ту роботу, яку покладе на тебе той світ! Я залюбки відпущу тебе, Джо, скуштувати цього вільного життя, але тоді, як скінчиш школу, перед університетом.

      – Пусти мене тепер! – мимохіть скрикнув Джо.

      – Ні. Ще рано. Не виросли ще гаразд твої крила. Думки й ідеали в тебе ще не сформувалися доладу, не усталилися!..

      – Коли ж я незугарний учитися! – загрозливо скрикнув Джо. – Знаю, що не вчитимусь!

      Містер Бронсон подивився на свого годинника й наважився йти з кімнати.

      – Я ще поміркую. Не знаю, що буде краще: чи відразу віддати тебе до військової школи, чи ще трохи залишити в оцій.

      На відході він ще на мить зупинився й, озирнувшись, мовив:

      – Пам’ятай лише, Джо, що я не гніваюся на тебе. Мене тільки жаль та прикрість бере!.. Ти поміркуй як слід про все, за що ми зараз розмовляли, а ввечері скажеш мені, на чому ти станеш.

      Він пішов, і незабаром Джо почув, як грюкнули, зачиняючись за батьком, сінешні двері. Хлопець сів на великий фотель і склепив вії.

      «Військова школа! О, цієї установи він боявсь, мов звірятко пастки!.. Ні, туди то вже він ні за що не вступить! Тутешня ж школа… – від одної згадки про неї він глибоко зітхнув. – Йому звелено поміркувати до вечора. Ну, як так, то він знає, що робити! І вечора чекати дарма!».

      Джо рішуче схопився на ноги, насунув аж на очі капелюха й подався з дому. «Він доведе батькові, що зуміє виконати своє життєве завдання, – думав він, виходячи. – О, так, він доведе!..»

      Дорогою до школи Джо остаточно склав свій план. Лишалося тільки втілити його в життя. Обставини ніби сприяли, у школі саме була перерва, і йому пощастило зайти до свого класу й зібрати та зв’язати свої книжки без найменшої перешкоди. Йдучи вже з книжками, він у подвір’ї зустрів Фреда й Чарлі.

      – Що СКАЧАТЬ