Диктатор. Сергій Постоловський
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Диктатор - Сергій Постоловський страница 22
Название: Диктатор
Автор: Сергій Постоловський
Издательство: OMIKO
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-03-9006-5
isbn:
Погодін сприймає сказане спокійно, думає з хвильку, а потім каже:
– Вези мене до нього! Хочу з ним поговорити. Якщо підійде мені, заберу його.
– Як це я повезу вас до нього, майоре? Братва не зрозуміє… та й чечени, – авторитет розгублено кліпає очима.
Погодін і сам розуміє, що не має права підставляти свого агента. Але інтерес до незнайомого хлопця посилюється в ньому щохвилини. Він не знає чому, але той ніколи не знаний ним відчайдух подобається йому.
– Гаразд, – каже майор ФСБ Погодін. – Привези його до мене. Ось адреса, – він бере ручку і пише адресу у своєму блокноті, вириває аркуш і дає його бандитові.
– Не знаю…
– Мене не цікавить, що ти знаєш! – різко перебиває його Погодін. – Просто взяв і зробив, що я тобі сказав.
– Але ж чечени…
– То не мій клопіт. Хлопець має бути за вказаною адресою максимум через три години. Усе! Вільний!
Олег сидить на зашарпаному дивані у незнайомій йому квартирі, а навпроти нього стоїть чоловік, якого він бачить уперше. Шевцов не розуміє, хто цей чоловік і до чого він тут. Незнайомець сідає у крісло навпроти Олега і говорить:
– А тепер розповідай. Тільки чесно. З самого початку і до того моменту, як ти дістався дверей цієї квартири.
– Хто ви? – вичавлює з себе Олег, але відповіді на поставлене питання так і не отримує.
Мовчання затягується. Погодін не квапить хлопця, розуміючи його страх та розгубленість. Він вивчає Шевцова, дає йому шанс розповісти усе самому, без зайвих потуг.
– Гаразд, – врешті-решт каже Погодін. – Почнемо з елементарного. Твоє ім’я.
Недовірливий проблиск вовчих оченят. Насторога у кожному подиху та русі. Шмигання носом і синці на усьому обличчі.
«А тебе вправно били, хлопче, – думає Погодін. – Але то нічого. Сильнішим будеш».
– Мене звати Олег. Олег Шевцов, – говорить хлопець.
– Приємно познайомитись. Називай мене Іван Вікторович.
– Це ваше справжнє ім’я?
– Це моє єдине ім’я, – чесно бреше Погодін.
– Я вам не вірю.
– Байдуже. Це не має жодного значення. Розповідай про себе. З якої ти сім’ї, де живеш, де навчаєшся, що любиш, чим захоплюєшся. Окрім дівчат, звісно. Це твоє захоплення мені вже відоме.
Шевцов починає розуміти, що той Іван Вікторович – не якийсь собі дядько з вулиці. У незнайомці відчувається сила. І можливості. А тому Олег думає декілька хвилин і приймає єдине правильне рішення, яке кардинально змінює усе його подальше життя.
Погодін слухає хлопця, бачить в ньому потенціал, вирішує узяти його до своєї команди і після сповіді Шевцова питає:
– Ти не любиш чеченців?
– Я СКАЧАТЬ