Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа. Андрис Лагздукалнс

Чтение книги онлайн.

      Рот хлопця розтягнувся в усмішці, як то кажуть – від вуха до вуха. Він склав руки на потилиці й відкинувся на спинку крісла в очікуванні реакції Льольки та заслужених привітань або оплесків.

      – Вітаю.

      – Ти ба! Ні, ну ти подивися на неї!

      Усмішка на обличчі Антона змінилася обуреним виразом, а потім іронією. Навіть куточки рота, опустившись донизу, висловлювали емоційне напруження їх власника.

      – Ти чого дурепою прикидаєшся? Лист від видавця за підсумками конкурсу прийшов! В'їжджаєш у тему?

      – В'їжджаю…, – Льолька потроху почала розуміти, про що їй каже Антон. – Дякую, Антоша, я зараз… Я потім… Я подивлюся, а потім зв'яжуся з тобою.

      – Ага, як же, зв'яжешся… Хоч каменюку потім у мій бік кинь. До речі, з наших літературних геніїв ще Марк пройшов. Я перед тобою з ним поспілкувався. Так зауваж він, навіть…

      – Дякую, Антошо, ще раз! З мене кухоль пива і креветки, – Льолька зупинила співрозмовника, вимкнула скайп і відкрила електронну пошту.

      Поруч з папкою «Конкурс» стояла жирна цифра «2». Це означало, що з часу останнього перегляду в поштову скриню додалося два нових листи. Із завмиранням серця Льолька підвела до потрібного рядка курсор та клацнула кнопкою «миші», одночасно заплющивши очі. Зачекавши кілька секунд, вона відкрила одне око. Так і є! Два нових листи від журі конкурсу «Сучасний детективний роман»! Клацання клавіш і рядки тексту застрибали перед її очима. Перескакуючи через слова, Льолька прочитала повідомлення. Потім перечитала його знову. Слова склалися у речення та сповістили володарку рудих кісок і веснянкуватого обличчя, прикрашеного завзято кирпатим акуратним носиком, про те, що за одностайним рішенням членів журі Ольга Олександрівна Павлюченко, двадцяти п'яти років від народження, бере участь у третьому турі літературного конкурсу.

      – Мамо! Ой, я пройшла! Ура! Ура-а-а-а-а-а! – заволала Льолька.

      Зірвавшись з крісла, вона закружляла кімнатою у танку, що нагадував своїми рухами танець печерної людини, яка загнала у яму мамонта.

      У відповідь на її крики й тупіт босих ніг по лакованому паркету в стіну затарабанив сусід Діма, який працював фізруком у середній школі та був змушений підробляти ночами таксистом. Бо на зарплати вчителя і продавчині супермаркету одягнути, нагодувати й вивчити двох восьмирічних доньок-близнят молодим батькам було вкрай складно.

      – Льолька, будь людиною – дай поспати! У мене друга зміна в школі сьогодні, – пролунав приглушений стіною голос сусіда.

      – Спи, Дімончик, спи. Я більше не буду. Зараз в іншу кімнату піду, – крикнула у відповідь щаслива дівчина.

      Льолька підскочила до столу, висмикнула дроти й, схопивши ноутбук, втекла до вітальні. Впавши в крісло, вона швидко прочитала другий лист, у якому їй повідомляли про нагородження премією в розмірі тисячі євро, яку отримували всі фіналісти.

      Такою СКАЧАТЬ