Довбуш. Гнат Хоткевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йшов не я, а отець Березовський, то з усіх боків би кричали йому: «їгомостику солоденькі, Бог би вам віка продовжив. Ано-ко йдіт-ко суда, щось ми вам ізговоримо файне».

      А він би віджартовувався, потім би підійшов, із жартом би випив чарку горілки, заїв гуцульським запашним голубцем (от чого би я так уже ніяк не міг, при всьому бажанні…), знов би зажартував, часом навіть масно, до якої молодиці, і пішов би далі. А потім би говорив:

      «Мало-мсі не вдавив тим голубцем. А дух який від него! Не тра й борсука!.. Го-го-го!..»

      Гонений цими своїми думками, йшов Кралевич поміж гуцулів – і, як умовившися, кожний гурт при його наближенні замовкав. «Та хоч хто-небудь говоріть! Лайте мене, коли вам це подобається, – тільки не мовчіть же, не мовчіть!» Ще трохи – і отець Кралевич розридається отут, на кладовищі, перед гуцулами, а вони скажуть дома:

      – А піп сапогівський ік напивси, браччики, на храму, то так плакав, сарака!..

      – Де?

      – Та такой на цминтарі.

      – О, видев, добрий путар був, що не посоромивси перед люде йти плакати.

      VI

      Але доля змилосердилася над Кралевичем. Він підходив до якоїсь групи, а там, чути, говорить один голос. При наближенні священика слухачі почали зацитькувати оратора.

      – Та замовч, Оле… Ци не видиш, хто йдет?… Ще би що лихого могло вікапатиси з того…

      Але оратор відмахнувся рукою й говорив далі.

      – Піп? А ци мені піп дивний? Ци я го си бою? Я жадного попа си не бою!.. Шо він ні зробит? Ци я неправду кау, що присіли пани нас та й нема життя людем на світі?!

      Гуцул, видно, був підохочений, отже, мав те на язиці, що по-тверезому носив в умі. Ґазди, які тверезіші, оцінювали становище інакше і хотіли збити оратора з дороги.

      – То всьо правда, лиш давайте си нап'ємо вба, Оле… Ци ви д'мені, ци я д'вам. Ой, будьмо та й ще будьмо. Ано-ко тримайте пугарчіка, аби не впав…

      Той, що його називали Олексою, брав чарку, але, тримаючи її в руці, не переставав говорити:

      – Я віп'ю. Чіму бих не мав віпити з добрими людьми? А шо я правду кау, то всі люде ми свідками, шо я правду кау. Ци не так? Ви, Мартею, ви старша людина… Скажіт, най усі чюют – ци сказав-сми о тільки неправди, єк є синє за ніхтем? Ци є слово, одне слово з неправди, а ци усі слова з правди?

      – Та то все так, Оле, лиш змовчіт троха, – і зараз же звертався до отця Кралевича: – Перебачєйте, підохочена людина… От вогорит, лиш би вогорити…

      Укритий зміст того звернення був: а сам ти, голубе, проходь, проходь. Бачиш же, що ти зайвий…

      Кралевич бачив, але умисне не проходив. «На зло…»

      Зрештою, його дуже зацікавила постать оратора. Це був чоловік саме у цвіті віку, високий, гарно збудований. Сорочка, як взагалі у гуцулів, мала широкі рукави, але навіть вони не могли укрити вузлів стальних м'язів. Одягнений був небагато, скоріше бідно, але тримався з достоїнством і нічим не був нижчий тих, хто його частував, хоч СКАЧАТЬ