Підпори суспільства. Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він. Ну, ви займіться, будь ласка, кореспонденцією… Заждіть, ви не бачили на пристані Улафа?

      Крап. Ні, пане консул. (Виходить до кабінету.)

      Бернік (знову кинувши погляд на телеграму). Ризикувати життям вісімнадцяти чоловік – для цих панів нічого не значить.

      Гільмар. Що ж, покликання моряка – боротися зі стихіями. Як це мусить лоскотати нерви, коли між тобою й пучиною тільки тонка дошка…

      Бернік. Чи знайдеться у нас хоч один судновласник, який пішов би на таке? Ні одного, ні одного!.. (Побачивши Улафа.) Ну, хвалити Бога, цілий…

      У садок вбігає з вулиці Улаф з вудкою в руці.

      Улаф (ще з саду). Дядю Гільмаре, я був унизу і бачив пароплав.

      Бернік. Ти знову був на пристані?

      Улаф. Ні, тільки на човні. Уяви, дядечку, висадився цілий цирк з кіньми й звірятами. І страх скільки пасажирів!

      Фру Руммель. Нарешті ми дочекались цирку!

      Рерлун. Ми?… Я принаймні…

      Фру Руммель. Ну, звичайно, не ми, а…

      Д і н а. Мені б дуже хотілося подивитись цирк.

      Улаф. І мені теж.

      Гільмар. Дурненький! Ну, що там дивитись? Усе – лише дресировка. Інша річ, коли научос мчить крізь пампаси на своєму вогненному мустангу. Ну, та в таких жалюгідних містечках…

      Улаф (термосить Марту за руку). Тьотю Марто, поглянь, поглянь – он де вони!

      Фру Голт. їй-богу, вони!

      Фру Люнгє. М-м, які противні!

      Велика кількість пасажирів і натовп городян проходять вулицею.

      Фру Руммель. Здається, страшенні блазні. Подивіться, фру Голт, на оцю, в сірому платті: тягне на спині саквояж!

      Фру Голт. Подумайте! Начепила його на ручку парасольки! Мабуть, мадам директорша.

      Фру Руммель. А ото либонь і сам директор… той, з бородою. Виглядає справжнім розбійником. Не дивись на нього, Гільдо!

      Фру Голт. Іти теж, Нетто!

      Улаф. Мамо, директор нам уклоняється!

      Бернік. Що таке?

      Бетті. Що ти кажеш, Улафе?

      Фру Руммель. їй-богу, і ця жінка вклоняється!

      Бернік. Це вже занадто!

      Mарта (мимоволі скрикує). А!..

      Бетті. Що з тобою, Марто?

      Mарта. Нічого, мені тільки здалося…

      Улаф (не тямлячи себе з радості). Дивіться, дивіться! Ось і всі інші з кіньми й звірятами, а онде й американці. Усі матроси з «Індіанки».

      Чути «Янкі Дудл» під акомпанемент кларнета й барабана.

      Гільмар (затикаючи вуха). Ух, ух, ух!

      Рерлун. Я так міркую, чи не ретируватись нам трохи, добродійки? Це нас не обходить. Займемось знову нашою роботою.

      Бетті. Чи не запнути завіси?

      Рерлун. Так, так; я й сам подумав.

      Дами сідають до столу. Рерлун зачиняє скляні двері на терасу і спускає завіси на цих дверях і на вікнах; у кімнаті стає напівтемно.

      Улаф (заглядаючи за завісу). Мамо, директорська мадам умивається біля фонтана.

      Бетті. СКАЧАТЬ