Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

      Йоган. Не забули? Ну і нехай. Мені від цього не буде ні тепло, ні холодно, коли я знов засяду в себе на фермі.

      Бернік. То ти, значить, збираєшся знов їхати?

      Йоган. Звичайно.

      Бернік. Сподіваюсь, однак, не так скоро?

      Йоган. Ні, якомога швидше. Я ж тільки заради Лони сюди приїхав.

      Бернік. Еге? Як це так?

      Йоган. Та бачиш, Лона тепер не така вже молода і останнім часом дуже нудьгує за батьківщиною. Хоч ні за що в цьому не призналася б. (Усміхаючись.) Як же можна було залишити без догляду мене, вітрогона, який уже в дев'ятнадцять років устиг так відзначитись…

      Бернік. Ну, і…

      Йоган. Так, Карстене, як мені не соромно, доводиться признатись тобі…

      Бернік. Сподіваюсь, ти не поділився з нею цією історією?

      Йоган. Те ж то й воно, що поділився. Знаю, що недобре зробив, та так уже вийшло. Ти й уявити собі не можеш, чим для мене була Лона. Ти її завжди не терпів, але для мене вона була просто рідною матір'ю. В перші роки, коли нам було скрутно, – як вона працювала! І потім, коли я довго хворів, нічого не міг заробляти і неспроможний був перешкодити їй, – вона пішла співати по кофейнях, виголошувала прилюдні промови, за які з неї кепкували, навіть написала якусь книгу, над якою потім сама і плакала і сміялась, – і все це, щоб виходити мене! Чи ж міг я після всього цього байдуже дивитись, як вона, що себе не шкодувала заради мене, всю цю зиму нудилася світом? Я не міг, Карстене. Ну й сказав їй: «їдь, Лоно, не бійся за мене, я не такий легковажний, як ти гадаєш». І от тоді вона про все й дізналася.

      Бернік. Що ж вона?

      Йоган. Вона справедливо розсудила, що, оскільки я насправді не почуваю за собою вини, то чом би й мені не чкурнути сюди погостювати? Але ти не турбуйся, Лона не проговориться, та й я іншим разом триматиму язик за зубами.

      Бернік. Так, так, сподіваюсь.

      Йоган. Ось моя рука! І не будемо більше говорити про цю давню історію. На щастя, крім цієї дурниці, за нами, сподіваюся, інших не числиться. Тепер я хочу якнайліпше скористатися з тих небагатьох днів, які я ще тут пробуду. Ти не можеш собі уявити, яку чудову прогулянку ми зробили сьогодні вранці. Хто б міг подумати, що з того дівчиська, яке бігало отут у театрі, виходило на сцену у вигляді різних амурчиків… Але що сталося з її батьками?

      Бернік. Та я, друже мій, нічого більше не знаю, крім того, що писав тобі незабаром після твого від'їзду. Сподіваюсь, ти одержав обидва мої листи?

      Йоган. Як же, як же, обидва. Цей п'яниця покинув її?

      Бернік. Так, і потім у п'яному вигляді сам убився на смерть.

      Йоган. Вона потім теж недовго прожила? Але ти, звичайно, нишком робив для неї, що міг?

      Бернік. Вона була горда, нікому ні про що ні словом не прохопилась і допомоги ніякої не хотіла приймати.

      Йоган. Але ти, у всякому разі, правильно зробив, що взяв до себе Діну.

      Бернік. Так, звісно. А втім, власне кажучи, СКАЧАТЬ