Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з пресою, чи прихилити її на свій бік у ту мить, коли я розпочинаю значну справу для блага суспільства? Що ж? Хіба я можу зробити інакше? Питання зводиться до того, чи підтримати вас з вашою сім'єю, як ви кажете, чи задушити в зародку сотні інших сімей, які так ніколи і не виникнуть, ніколи не грітимуться біля своїх вогнищ, якщо мені не пощастить провести те діло, в ім'я якого я тепер дію. Тому я й даю вам можливість вибрати.

      Еуне. Коли так, то я не маю більше нічого сказати.

      Бернік. Гм… Поштивий мій Еуне, я щиро шкодую, що нам доведеться розлучитись.

      Еуне. Ми не розлучимось, пане консул.

      Бернік. Як це?

      Еуне. Ї в простої людини є свої завдання в житті.

      Бернік. Звичайно, звичайно. Отже, ви гадаєте, що можете обіцяти?…

      Еуне. «Індіанка» буде готова післязавтра. (Уклоняється і виходить вправо.)

      Бернік. Ага, вдалося все ж зламати його впертість! Я вважаю це доброю прикметою.

      Гільмар з сигарою в зубах входить з вулиці в садок.

      Гільмар (на терасі). Здрастуй, Бетті… Здрастуй, Берніку!

      Бетті. Здрастуй!

      Гільмар. Плакала, я бачу. Значить, тобі вже відомо?

      Бетті. Що відомо?

      Гільмар. Що скандал у повному розпалі. Ух!

      Бернік. Що це значить?

      Гільмар (входячи в кімнату). Та от ці двоє американців походжають по вулицях з Діною Дорф.

      Бетті теж переходить у кімнату.

      Бетті. Не може бути, Гільмаре…

      Гільмар. На жаль, це так. Лона дійшла навіть до такої нетактовності, що гукнула на мене, але я, звичайно, удав, ніби не чую.

      Бернік. І це, очевидно, не пройшло непоміченим?

      Гільмар. Ще б пак! Перехожі спинялись і дивилися нам услід. Чутка поширилася по місту, як огонь по степу, як пожежа в американських преріях. У кожному домі стояли біля вікон, очікуючи, коли вони пройдуть. З-за кожної занавіски стирчали голови… Ух! Ти вже вибач, Бетті, що мене сіпає… Адже це жахливо впливає на нерви. І коли так триватиме, доведеться мені подумати про тривалу поїздку.

      Бетті. Але ти міг поговорити з ним і напоумити його…

      Гільмар. На вулиці? Ні, красненько дякую. Та й взагалі, як сміє ця людина появлятись тут. Подивимось, чи не вгамують його трошки газети. Вибач, Бетті, але…

      Бернік. Ти кажеш, газети? Невже ти чув уже що-не-будь таке?

      Гільмар. Еге ж, не без того. Вийшовши від вас учора, я, заради своєї недуги, попрямував до клубу. І тільки-но я ввійшов, усі враз замовкли; значить, мова йшла про двох американців. Раптом входить цей нахаба редактор Гаммер і перед усіма, на весь голос вітає мене з поверненням кузена-багатія.

      Бернік. Багатія?

      Гільмар. Авжеж, він так і сказав. Я, певна річ, як і слід було, зміряв його поглядом і дав йому зрозуміти, що мені анічогісінько не відомо про багатство Йогана Теннесена. А він каже: «Он як? Дивно! В Америці звичайно щастить тим, кому є з СКАЧАТЬ