Quo vadis. Генрик Сенкевич
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Quo vadis - Генрик Сенкевич страница 5
Критично поставилися до «Quo vadis» також зарубіжні критики. Фердінан Брюнетьєр висунув Сенкевичу серйозне звинувачення в плагіаті, наводячи як джерела «Мучеників» Шатобріана, «Akte» Дюма та «Антихриста» Ренана. Різка відповідь Сенкевича спровокувала нову бурю звинувачень, в яких аргументами ставали «Бен-Гур» Льюїса Велеса, «Останні дні Помпеї» Бульвер Літона, «Калігула» Дюма, «Саламбо» Флобера. Претензії до Сенкевича були найрізноманітніші і навіть полярні: християни вважали твір занадто світським, атеїсти – занадто християнським, знавці античності не хотіли визнавати в «Quo vadis» наявності ані Стародавнього Риму, ані тогочасних реалій, закидали те, що Сенкевич спекулює банальностями, що він лише відтворює вже відоме, а не творить своє. Я. Кульчицька-Салоні вважає, що різка критика Сенкевичевого роману у Франції була обумовлена матеріальними втратами і підривом престижу французьких літераторів, спричиненими неймовірним читацьким успіхом «Quo vadis» у цій країні. Польський романіст став такою самою жертвою, якою до цього скандинавські, а пізніше, після Другої світової війни, американські письменники. Тут, безумовно, треба визнати, що найбільш радикальна критика Сенкевичевого роману є необгрунтованою і безпідставною.
Ростислав Радишевський
Quo vadis
Роман
Розділ І
Петроній прокинувся лише близько полудня, і, як зазвичай, з відчуттям великої втоми. Напередодні він був у Нерона на бенкеті, що тривав до глибокої ночі. Здоров'я його останнім часом почало підупадати. Він сам говорив, що прокидається ранками з якоюсь задерев'янілістю в тілі й нездатністю зосередитись. Одначе ранкова ванна й розтирання, що його ретельно проробляли добре вишколені раби, пожвавлювали рух млявої крові, збуджували, бадьорили, повертали сили, й із елеотезія[16], останнього відділення лазень, він виходив наче воскреслий – очі блискали дотепністю й веселістю, він знову був молодим, повним життя й таким незрівнянно вишуканим, що сам Отон не міг би з ним зрівнятися, – істинний arbiter elegantiarum[17], як називали Петронія.
У громадських лазнях він бував нечасто: хіба що з'явиться котрий-небудь ритор, який викликав захоплення, що про нього йде містом поголос, або коли в ефебіях[18] відбувались особливо цікаві змагання. В садибі у Петронія були свої лазні, котрі Целер, знаменитий товариш Севера[19], розширив, перебудував і прикрасив із надзвичайним смаком, – сам Нерон визнавав, що вони перевершують імператорські лазні, хоча ті були просторіші й відзначалися незрівнянно більшою пишністю.
І після цього бенкету – на котрому він, коли всіх знудило блазнювання ВатиніяСКАЧАТЬ
Szweykowski Z. Trylogia Sienkiewicza і inne szkice о twörczosci pisarza. – Poznan, 1973. – S. 142.
арбітр елегантності