Хотин. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й на Поділлі краще було б… Ще скажи, що козацтво пошарпає волохів, щоб отоманину не служили. Воно їм на користь… А потому під Хотином і веселіше боронитися буде, коли у козака кишені не порожні… Все, можеш їхати!

      Бородавка наздогнав голову колони і зайняв своє місце позаду хорунжого. Кілька хвилин він їхав мовчки, потім покликав джуру:

      – Михайла Дорошенка до мене.

      Джура повернув коня і розчинився між рядами козаків. Через кілька хвилин полковник Дорошенко під'їхав до гетьмана.

      – Слухаю, батьку, – промовив він, стримуючи коня.

      Бородавка озирнувся на полковника. Дужий чолов'яга років сорока. Багате вбрання, вороний кінь, що витанцьовував під вершником. Дорога шабля, оздоблена коштовностями. Він пам'ятав Михася Дорошенка й у гірші його часи.

      – Хочу порадитися з тобою, Михаиле… Їдь поруч.

      – Слухаю, батьку, – Дорошенко помітив за спокійним виразом обличчя гетьмана збуджений блиск очей.

      – Знову були.

      – Від ляхів?

      – Так. Усе підганяють… Я відмовився йти у Жванець. Що скажеш?

      Дорошенко відповів не відразу, але коли спрямував погляд на гетьмана, у ньому читалося напруження:

      – Отже, до Хотина не йдемо?

      – Я такого не говорив. Михаиле… Ми давно знайомі. Як вважаєш, нам потрібна ця війна?

      – Вважаю, що потрібна. Крім того…

      – Знаю, знаю… – нетерпляче перебив Бородавка, – митрополиту обіцяли, ляхам обіцяли… Не лежить душа! Відчуваю щось погане попереду…

      Гетьман замовк. Дорошенко, не зважуючись перервати мовчанку, їхав поруч. Через кілька хвилин Бородавка зітхнув.

      – Добре! Забудь про моє запитання. З'єднаємося з Ходкевичем за Дністром. Що ляхи, що бусурмани – собаки! Можуть домовитися. Вкажуть Османові на нас: ось, мовляв, основні винуватці турецького походу на Польщу, і накинуться з різних боків. Ми тим і тим мов кістка у горлі… Турки нам морських походів не подарують, ляхи —

      Наливайка та інших. А там уже мусять боронитися, там Волощина.

      – Отже, зараз куди?

      Бородавка притримав коня, що намагався перейти на рись.

      – Думаю, волохів потрусити, припасу у війську обмаль. До речі, у тебе з цим як?

      – Більш-менш. Тижнів на три має вистачити. В інших гірше. Он у лубенців – на тиждень.

      – На тиждень! А їхній пан полковник, славний Адам Подгурський, чим думав, коли в похід збирався?

      Дорошенко байдужно знизав плечима. Бородавка зітхнув.

      – Не лежить у мене душа до цієї битви… Не вірю я їм. Хіба вже раз клялись у вічній дружбі? Продадуть, чує моє серце… Ще ці… полковник, тьху! Де твій обоз, в одного з другим?! Зовсім розперезались. Яцько добрий! От якби Сагайдака їм – миттю за такі збори голову б проломив!

      – Чув за Сагайдачного, – озвався Дорошенко.

      Бородавка скосив на нього очі.

      – І що?

      – У СКАЧАТЬ