Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi. Валерій Солдатенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гетьманського перевороту М. Грушевський деякий час перебував на нелегальному становищі, відхиляв пропозиції П. Скоропадського очолити створювану Академію наук України, займався улюбленою науковою роботою (підготував 4—6 частини «Всесвітньої історії», ряд книг і підручників). Тоді ж підготував нове видання «Ілюстрованої історії України», яке було здійснене вже в 1919 р. Дніпровським Союзом споживчих союзів України (Дніпросоюзом) у Києві (сам М. Грушевський помилково вважав, що книга вийшла в 1918 р.). У порівнянні з виданням 1911 р., до нового історик дописав близько трьох друкованих аркушів тексту про події в Україні від передодня Першої світової війни до останніх днів Центральної Ради. Очевидно, можна з певністю говорити про те, що відповідні сюжети – це фактично спроба історіографічної оцінки революційних подій в Україні в 1917 р. – квітні 1918 р. Майже без змін в такому ж варіанті М. Грушевський підготував книгу до видання і наприкінці 1919 p., проте здійснити це вдалося лише в 1921 р. у Відні. В січні 1919 р. Михайло Сергійович був делегатом Трудового конгресу України, разом з найбільшою (центральною) частиною УПСР, що розкололася, відстоював ідею «трудових рад селянських і робітничих депутатів». При цьому вважав політично найдоцільнішим повернення до Центральної Ради, увійшов у суперечності з Директорією. На початку лютого 1919 р. виїхав до Кам'янця, де редагував деякий час газету «Голос Поділля».

      Невдовзі через Галичину М. Грушевський виїхав за кордон, став ініціатором утворення Українського соціологічного інституту у Празі, організатором ряду періодичних наукових видань. Жив у Празі, Берліні, Відні, Женеві, Парижі. Багато друкувався, видав книги з питань всесвітньої історії, історії української літератури та релігійної думки в Україні, соціології.

      Обраний наприкінці 1923 р. членом Всеукраїнської академії наук і одержавши дозвіл, у березні 1924 р. повернувся на Батьківщину. Займався науковою роботою. Політичних питань намагався уникати. Ніколи більше не писав і про історію Української революції. Так що теоретичні та історіографічні праці М. Грушевського стосовно Української революції – це названі вище публікації 1917—1919 pp. Вони органічно доповнюються усними виступами голови Центральної Ради, зафіксованими у протоколах різних зібрань, газетних звітах тощо.

      Звиви долі М. Грушевського в Радянській Україні, його тогочасну наукову діяльність досить ґрунтовно, із залученням великого обсягу не доступних раніше матеріалів дослідив Р. Я. Пиріг у монографії «Життя і діяльність Михайла Грушевського. Останнє десятиліття (1924—1934)» (К., 1993), яка стала основою для докторської дисертації «Життя і діяльність М. С. Грушевського у контексті ідеологічної боротьби в Україні (1920—1930-ті pp.)», яку було захищено в 1994 р.

      Насичена фактологічними матеріалами, цікавими документами книга П. С Соханя, В. І. Ульяновського, С. М. Кіржаєва «М. С. Грушевський і Academia. Ідея, змагання, діяльність» (К., 1993) переважно теж присвячена останньому десятиліттю творчості і діяльності видатного історика.

      У СКАЧАТЬ