Чуття і чутливість. Джейн Остин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до Віллоубі, чиї манери являли собою такий разючий контраст з манерами її можливого зятя.

      Після короткої мовчанки, що змінила перші вигуки і вітання, Маріанна спитала у Едварда, чи приїхав він прямо з Лондона. Ні, він уже півмісяця, як у Девонширі.

      – Півмісяця! – повторила вона, вражена тим, що він уже стільки часу перебував неподалік від Елінор і не знайшов часу побачитися з нею раніше.

      Він із деяким збентеженням додав, що гостював у знайомих в околицях Плімута.

      – А чи давно ви були в Сассексі? – спитала Елінор.

      – Десь місяць тому я заїжджав до Норленда.

      – І як же виглядає наш милий Норленд? – скрикнула Маріанна.

      – Наш милий Норленд, – сказала Елінор, – напевно, виглядає так само, як і завжди о цій порі року. Ліси і стежки густо всипані опалим листям.

      – О! – вигукнула Маріанна. – З яким захопленням, бувало, я спостерігала, як воно облітає! Як я насолоджувалася, коли вітер закручував їх вихорами довкола мене під час прогулянок! Які почуття будили і вони, і осінь, і саме повітря! А тепер там нікому милуватися ним. У ньому вбачають тільки непотрібне сміття, поспішають вимести його, сховати подалі від очей!

      – Бо не всі, – зауважила Елінор, – поділяють твою пристрасть до сухого листя.

      – Так, люди нечасто поділяють мої почуття, нечасто їх розуміють. Але іноді… – Тут вона поринула в задуму, але невдовзі оговталася і продовжувала: – Погляньте, Едварде, – почала вона, вказуючи на пейзаж перед ними, – ось Бартонська долина. Погляньте, чи зостанетесь ви незворушні, якщо зумієте? Погляньте на ці пагорби. Чи доводилося вам бачити що-небудь подібне? Зліва серед цих гаїв і насаджень лежить Бартон-парк. Звідси видно невелику частину будинку. А ген там, за найвіддаленішим і найвеличнішим пагорбом ховається наш котедж.

      – Місцевість тут дуже мальовнича, – відповів Едвард, – але взимку долина, мабуть, утопає в багнюці.

      – Як можете ви згадувати про багнюку, бачачи перед собою таку красу!

      – Тому лише, – відповів він із посмішкою, – що бачу перед собою вельми брудний путівець.

      – Дивно! – стиха сказала Маріанна сама собі.

      – А як ваші нові знайомі? Мідлтони – приємні люди?

      – Ой, ні! – відповіла Маріанна. – Нам так з ними не пощастило!

      – Маріанно! – з докором вигукнула її сестра. – Соромся! Це дуже достойні люди, містер Феррар і вони ставляться до нас дуже приязно. Невже ти забула, Маріанно, скільки приємних днів ми провели дякуючи їм?

      – Ні, не забула, – неголосно відповіла Маріанна, – як і не забула про всі болісні хвилини.

      Елінор пропустила її слова повз вуха і постаралася розважити гостя розмовою про їхнє нове житло, про його розташування та інше, іноді добиваючись від нього ввічливих запитань і зауважень. Його холодність і стриманість завдавали їй болю, викликали досаду і навіть роздратування. СКАЧАТЬ