– Це добре, що ти така чутлива, Фанні. Ніч справді прекрасна, і можна лише пожаліти тих, хто не навчений відчувати красу так глибоко, як ти, у кому змалку не виховали любові до природи. Вони дуже багато втрачають.
– Це ти навчив мене думати про неї і відчувати її, кузене.
– У мене була дуже здібна учениця. Поглянь, як яскраво світить Арктур.
– Так, і Велика Ведмедиця. От якби побачити Кассіопею.
– Тоді треба вийти на газон. Ти не боїшся?
– Анітрохи. Ми вже так давно не дивилися на зорі.
– Та й справді. Не знаю, чому так сталося. – Почалися співи. – Почекаймо, поки вони скінчать, Фанні, – мовив Едмунд, відвертаючись од вікна; та співам не було кінця, і він помалу став присуватися до фортепіано, а коли ті перестали співати, він вже був коло них – і висловив найпалкіше бажання послухати ще.
Фанні зітхала на самоті біля вікна, поки місіс Норріс не висварила її – коли б не застудилася! – і не прогнала звідти.
Розділ дванадцятий
Сер Томас мав повернутися в листопаді, а старшого сина справи покликали додому раніше. Наприкінці серпня надійшла звістка про містера Бертрама – спочатку в листі до лісника, потім в листі до Едмунда; а згодом приїхав і він сам – готовий бути веселим, люб'язним і галантним, як того вимагали обставини або присутність міс Кроуфорд, і розповідати про перегони та Веймаут, про вечірки та друзів, що вона півтора місяця тому слухала б із певною цікавістю, але тепер ці розповіді ще глибше переконали її в тому, що молодший брат їй набагато миліший.
Це було дуже прикро, і вона щиро шкодувала, що так сталося; але це сталося, і тепер вона була така далека від наміру стати дружиною старшого, що навіть не робила спроб його причарувати – просто поводилася, як личить визнаній усіма красуні; його надто тривала відсутність, спричинена самим лише прагненням розважатися та вдовольняти власні забаганки, свідчила про те, як вона зрозуміла, що він її не любить; але його байдужість наразилася на таку саму, якщо не більшу, байдужість з її боку, і навіть якби він уже зараз став власником Менсфілд-парку, новим сером Томасом, яким йому судилося стати згодом, навряд чи вона поставилася б до нього інакше.
Пора року і ті ж справи, що повернули містера Бертрама у Менсфілд, змусили містера Кроуфорда вирушити до Норфолку. На початку вересня він був так потрібний в Еврінгемі. Він поїхав на два тижні, – два тижні такої безпросвітної нудьги для сестер Бертрам, що вони мимоволі насторожилися, і навіть Джулія, незважаючи СКАЧАТЬ