Яса. Том 2. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за ними, злетілися, либонь, з усього світу й летять далі, зграями й по одній, й усі падають на кригу, тільки деякі перед цим перекидаються у повітрі, а далі стрімко йдуть униз. Хто їм подає знак, звідки їм відомо про той склик? Такого ніколи не бачили ні донці, ні запорожці, довго гомоніли-гадали, до чого б це чорне знамення, й стали думкою: не на добро. Одначе швидко про те забули. За донцями приїхали гості з Межигір’я, але й за ними слід не запав: козаки звідусіль валом валили на Запорожжя. А що вже юрмилося біля церкви старців, а що вже шнипало по вуличках і завулках усяких волоцюг, пройдисвітів – не приведи Боже! Мокію вперше спливло на думку: скільки-то всякого народу годується біля Січі. Кожен норовить пожаковати на дурничку, щось потягнути з неї. З найдальших монастирів їдуть голими драбиняками чорноклобучники, гнуться, жебракують, над ними збиткуються, кепкують, часом і потовчуть, але вертають ті у свої монастирі з повними возами добра й туго набитими калитками.

      Поміж усім тим різноликим і обідраним людом статечно походжають козаки-зимівничани. Ті, котрі посіли хутори, або тримають власний рибний промисел, або курять горілку, й приїхали сюди глабцями, засланими килимами. Ходять по двоє, по троє, купи тримаються. Цих видно оддалеки. Рясні китаєві й камчеві каптани, білі, лавочного сукна свити, підперезані перськими шовковими або козацькими шкіряними, з пряжками, поясами, поверх каптанів або свит – тонкі, макової та червоної барви, сукняні, з позументом жупани. Ще й які жупани – гаптовані, з заковрашами, широкими вильотами, руки козаки висувають у роздери, а довгі рукави позав’язувані ззаду й висять, неначе крила; штани на козаках теж рясні, «в достатку», з-під них метляються китиці на халявах, а самі чоботи гостроносі, сап’янові – червоні та сині, шапки на зимівничанах високі, сукняні, в хутрі – горностаї та кабарзі, на шабельтасах і лядунках срібло, – все так і мигтить, так і грає барвами. Й хто, спитайте, справжні козаки – оці чи оті, що по куренях, у декого з куренян нічим прикрити грішне тіло, ні в чому добігти до крам-базару, так і барложаться всеньку зиму на голих дошках полів чи гнуться біля теплих груб, виляскують засмальцьованими картами. А що в жодного за душею немає ламаного шеляга, то ріжуться в чуприндули, за зиму повисмикують один одному оселедці – під весну ті висять, мов обтіпані мички.

      Сироватці в серці замлоїла заздрість. Отаким статечним, в сукні й кабарзі хотілося бачити Лавріна. Щоб мав свій статок, щоб на свято приїздили до нього на молоді меди в мальованих глабцях гості, щоб сидів він, Мокій Сироватка, на покуті та вітав гостей повною чаркою, а русява невістка метушилася біля печі, червоніла й пишалася. А на коліна лізли онуки, і він удавано (перед гостями) сердився, проганяв їх. Про онуків думав у своїй зеленій пустелі дуже часто, повимріював собі кілька повістей.

      Саме так проведуть Різдво оці гніздюки, сидні, як бридливо називають їх на Січі козаки.

      А голота нап’ється, порозквашує один одному носи, СКАЧАТЬ