Бо війна – війною… Через перевал (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з батькового альбому. На одній – юнак у стрілецькій уніформі із завзятим гострим поглядом, а на другій – поважний чоловік із засмаглим обличчям, учасник полярної експедиції на Землю Франца-Йосифа 1931 року. На обох фотографіях – Михайло Шинкарук. Так то ж він!..

      – Що з тобою? – запитав Федір, помітивши, видно, моє збентеження.

      – Нічого… – відказав я упалим голосом і тут же спохопився: – А ти бачив його потім – скитальника Михайла?

      – Дивіться, повірив Хома невірний! – засміявся Янченко. – Ти б виділив мені за це персональну порцію!.. Бачив ще один раз. Над Великою Роговою. Михайло до нас не підходив. Коли ми його покликали, він тут же зник, як мара.

      – Ви не можете про щось інше розмовляти? – перебив розповідь Федора Степан Пеньков і увімкнув транзистора на повну потужність.

      – Вам неприємні подібні розмови? – спитав я, глянувши на Пенькова. – Чому?

      – А кому вони нині потрібні? – опустив очі домоуправ. – Маємо ж хліб і до хліба… Так ні – ворушать давнє, правди дошукуються…

      – Правду-матінку не треба розшукувати, – відказав Янченко, скоса зиркнувши на Пенькова. – Правда, мов біблійний Єгова, є. Навіть тоді, коли її, зґвалтовану, викидають у кювет, сподіваючись, що вона до ранку витягне ноги!

      Тієї ночі я не спав. Коротку білу ніч і всі подальші дні і ночі я думав про свого стрийка, про батька і про себе: зв'язував вогнива наших життів в один ланцюг випробувань двох поколінь, з яких лише другому було суджено діждатися справедливості.

      Тож хочу, щоб про наші долі знали і наступні. Я адресую тобі, мій молодший брате, свою розповідь, яку скомпонував у пам'яті за час, проведений над озером Ямба-то, осмислюючи своє пережите, пригадуючи й домислюючи чуже – з батькових записок і розповідей, з наукових праць, листів і щоденників стрийка Михайла та із свідчень очевидців. А ти дітям перекажеш.

      Із записок Івана Шинкарука

      Весна 1914 року. Українські великодні свята випали зразу ж після польських, і всіх студентів відпустили на два тижні додому. Я закінчую щойно перший рік учительської семінарії у Станіславі, а вже мрію про той день, коли повернуся у свою Пилипівку вчителем і стану на місці пані Шубертівної, яка донедавна виплачувала щомісячно по двадцять корон на науку дітям найбіднішої у селі сім'ї – мені й братові Михайлові, що вчиться на першому курсі філософії у Львівському університеті. Мрію віддячитися їй за нас обох, бо знаю: Михайло, дужий і завзятіший від мене, піде в широкий світ, а я скромно буду вчити розуму сільських дітей і доглядатиму стару самотню вчительку до кінця її днів.

      А ще мрію зустрітися у Пилипівці з коломийською гімназисткою Катрусею Шепетюк, сестрою Гриця, який вчиться у Львові на теології. Може, зважуся заговорити з нею. Вона горда і поглядає на Михайла. Що ж, він старший і мудріший, їй з ним цікавіше…

      Цього року Михайло від себе і від мене подякував учительці за допомогу, бо отримав стипендію – двадцять п'ять корон, а ще з протекції відомого критика Євшана (Миколи Федюшка з Войнилова) СКАЧАТЬ