Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на камені неподалік в'їзних воріт, схиливши на руку голову, і вельми здивувався, бо що могла робити тут жінка. Молодиця ж, побачивши Осташка, схопилася, обняла його за коліна, заблагала:

      – Каліграфе, ви письму і вшеляким мудростям учений і боярин до вас милостивий, просіть, хай випустить мого Микиту, бо не винен він, а що мені, молодій, робити без мужа, та поки я його діждуся, то й минуться червоні яблучка!..

      – Скажу, молодице, – скрушно похитав головою Осташко. – Обіцяю, що скажу… – І подався до брами.

      Постукав ковтачем, що висів на ланцюжку, у квадратове вічко глянув стражник.

      – Передай бояринові Преслужичу, що йому б’є чолом Каліграф, – мовив Осташко.

      Довго чекав, а Марія Микитиха, рада, що хоч одна добра душа появилася біля цієї понурої фортеці, яка здавалася їй однією великою тюрмою з кривавим лобним місцем, шибеницями і розмаїтими знаряддями тортур, скаржилася співучим голосом на свою біду:

      – Травичка зелена, комашка маленька, бджілка злотокрила на сонечко дивляться, росичку п’ють, чистим повітрям дихають, а мій Микита в темниці гниє, світа Божого не бачить, рученьки-ніженьки черв роз’їдає… А за віщо? Учепився Давидович Гавареччини, мов багачів яких, бо дізнався, що горшки на ярмарок вивозимо. І щороку подвоює чинш. А нам руки ломить від тії роботи, він же, червоний, мов кармазин, у шкіру не влазить. Але Бог є, є Господь на небі – скарає супостата. В чепці він уродився, та на посторонку здохне..

      Загримотіла брама, відчинилася, стражник пропустив Осташка.

      – Підожди тут, до боярина проведе тебе лучник, – сказав і пішов у сторожку – глибоку нішу в мурі.

      Осташко розглянувся довкола. Квадратовий дитинець упирався зліва в основу прямокутної башти, від якої тягнулася аж до брами, обминаючи криницю з великим коловоротом, забудова, викладена дикими валунами – певно, хороми; у забудову втискався вузький прохід. З боку Вороняків здіймався високий мур з галереєю, справа тулилися до дуги муру низькі цейхгаузи[28], челядницькі гридниці. Звідти долинав гамір і брязкіт металу.

      Каліграф помітив, як за ним сторожко стежить стражник, він подумав, що здобути цей замок нелегко – ні мури, ані людей, і все ж здався він Осташкові островом, закинутим серед чужого моря – немало таких островів на Червоній Русі, Волині й Подолії, але ж є десь у них і свій православний материк…

      До нього підійшов лучник, пов'язав йому хустиною очі й повів до Івашка.

      Простоволосий, у кубраку, сидів Івашко за столом. Голостінні хороми на другому поверсі башти з вузьким вікном-бійницею служили Івашкові канцелярією, де він перебував під час облоги й військового набору, а іноді приймав тут землян і послів.

      Боярин був похмурий, обличчя його не розпогоджувалося після весілля. І все стояла перед його очима Орися у хвилину прощання.

      …Відгуляли. Скоморохи сумлінно відробили гривню, заплачену їм ще в Луцьку, – за себе й за Арсена. Орися, видно, відплакала своє раніше, бо СКАЧАТЬ