Название: Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)
Автор: Роман Іваничук
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 966-03-3504-0
isbn:
– Чиї вуха, пся крев?!
Яцько відштовхнув каноніка, цехмістр закликав до порядку, але було вже пізно. Челядники посхоплювалися з місць і сердиті на святенника, через якого ось пропадає лібація[23], потягнули його в темний кут господи, частуючи під боки стусанами. Хтось клацнув вічком скарбони, даючи цим стуком сигнал до бійки. Почалася веремія…
Яцько замовк.
– А потім? – повернув до нього голову Арсен.
– Потім… Потім сталося те, що сталося. Одровонж викупив у цехмістра портрет, щоб його, бува, не вивісили, а мене наказав вигнати з цеху.
Коли Яцько забрав свої пожитки і прийшов до Владики прощатися, той дорікнув йому:
«Навіщо ти виліз на сходку з тими свинячими вухами? Та намалював би йому хоч з Діви Марії, коли вже так хоче».
«Не кривіть душею, майстре. Самі хмурилися, коли я показав вам портрет, той – з Йосифовими вухами… А втім, малюйте собі херувимів, я не вмію…»
«То й пропав. Дурень ти… Який маляр пропав!»
«А коли маляр домальовує чортові ангельські крила, то це не означає, що він пропав? Коли лжу за правду підносить?»
«У кожній лжі є зерно правди. І наші нащадки знайдуть її».
«У купах гною порпатимуться, щоб знайти перл, так?»
«Але таки знайдуть. А що ти зможеш залишити, коли уже погубив себе?»
– Оце й усе, – закінчив Яцько. – Владиці пробачили за мене – він погодився робити для катедри вітражі. Хойнацького визнали призвідцею ребелії і присудили його до двохсот поклонів у цеховій каплиці й одного каменя воску. А я опинився на задвірках Вавілона.
Двері до комірки прочинилися, крізь отвір просунулася голова корчмаря.
– Пора, – сказав. – Давайте плату і йдіть, коли не залишаєтесь на другу ніч.
Яцько Русин благально глянув на Арсена, і той замовив вина.
– Залишайся зі мною, – сказав Яцько, коли знову захмелів.
– Та замовкни, ти! – скипів Арсен.
– Рачил би тобі, ведлуг давнього обичаю, не зарікатися від лазаревої суми…
– Хто намовив тебе і чиїм язиком говориш? – скрикнув Арсен, згадавши, що такі слова він уже чув біля брами Луцького замку. Чому його хочуть затягнути до себе жебраки, з якого приводу? Сказав, ніби відпрошувався від напасника: – Зрозумій же, Яцьку, що я музикант, і хліб собі завжди знайду.
– Жебраки також мають ліри…
– Чого ради тягнеш мене у свою твань? – з докором мовив Арсен.
– А ти сведецтво маєш, що не у твань ідеш?
Коли виходили, корчмар улесливо промовив до Арсена:
– Ай джан, залишайся у мене на службі, мені музикант ой як потрібний!
– Та пропадіть ви пропадом! – розлютився СКАЧАТЬ
23
Цеховий бенкет.