Генерали імперії. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пострижено в черниці. Царів залишиться двоє, і головним буде вже не «старший» цар, а навпаки, «молодший». Через сім років не без його допомоги «старший» цар піде з цього світу у віці тридцяти років, «молодший» Петро зробиться єдинодержавним правителем Росії і зосередить в своїх руках всю повноту влади. Він і стане могильником української незалежності на століття і самого існування України як держави. А Петро Дорофійович так сподівався, сидячи у В’ятці, на нового «доброго» царя!

      Але все це буде пізніше, а тоді, в рік 1682, Софія Олексіївна, скориставшись віковою малістю братів, захопить в свої руки владу, і її прихильники бояри Милославські займуть при троні панівне становище. Серед їхніх однодумців не останню скрипку грали Горчакови, досить впливовий боярський рід. Походили вони з роду колишніх князів Перемишльських і свого часу мали зв’язки з українськими козацько-старшинськими родами, тож згадку про Україну Горчакови зберегли, хоча вже й обрусіли на Москві, перетворившись на стовбових тамтешніх бояр. Хтось з Горчакових колись був добре знайомий з гетьманом запорозьких козаків Михайлом Дорошенком, з отим, що, як співається у пісні, завжди попереду водив своє військо хорошенько. І навіть чимось був йому зобов’язаний. І коли по смерті царя до Горчакових звернувся онук його, в’ятський воєвода Петро Дорошенко за порятунком, Горчакови, пам’ятаючи Михайла Дорошенка, виручили його онука. На їхнє прохання царівна Софія Олексіївна повернула з холодної В’ятки до трохи теплішої Москви гетьмана Дорошенка – так негадано скінчилося його занудливе воєводство.

      Повернувся Петро Дорофійович з В’ятки й полегшено зітхнув, що нарешті, дякуючи смерті царя, що так своєчасно сталася, та заступництву Горчакових, розквитався з воєводством, хоча ще довго його згадуватиме з обридженням, як він навертав у православ’я войтяків. Але досить швидко виявиться, що разом із марудним воєводством він втратив і державну платню в розмірі 1000 рублів річних, як царів слуга, а на такі гроші тоді можна було жити.

      Мусив ще раз турбувати Горчакових. Подякувавши за звільнення, заїкнувся було про повернення додому, але боярин і руками замахав, і бородою. Озирнувшись, на шепіт перейшов: що ти, що ти, чоловіче добрий, схаменися і не згадуй більше України, сиріч Малоросії – мало вона тобі страждань завдала? Чи мало тебе за неї покарано? Ще раз згадаєш ойчизну – загримиш далі В’ятки. Аж до білих ведмедів. Яка Україна, чоловіче? Дякуй Господу, що хоч від войтяків тебе витягли. А про милу твому серцю Україну забудь. Назавжди! Заказана тобі дорога до Дніпра твого, до Чигирина, до волі козацької, заказана до самої твоєї смерті. Не доведи, Господи, самовільно зірвешся з Москви у свою Украйну, доженуть у перший же день. Пощади не буде. Куля в потилицю – це ще буде й благородно. А то стрільці бердишем голову відрубають – як вору та ізмєнніку. Чи проштрикнуть списами яко пса бродячого і в Неглінну вкинуть. Та й гетьман Самойлович не возрадується, якби ти раптом і повернувся, а тому загримиш далі Москви-матушки. А коли й помреш, СКАЧАТЬ