Генерали імперії. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Самому ж Дорошенкові знову і знову нагадували написати прохання (власноручно!) цареві про перевезення його жінки до Москви. Була сподіванка, що бранець, маючи в Москві під боком власну жінку, перестане пориватися в свою Малоросію. Дивувалися: і що він забув у тій Малоросії? Інші тільки й мріють перебратися в Москву, та ще в Кремль, поближче до царя, а цей як мала дитина: додому хочу, додому, в Україну… Чоловіку вже за піввіку перевалило, а він не тямить, де йому краще… Певно, не полишає думки про повернення в Україну, коли жінки не хоче забирати в Москву.

      – Та не потрібна вона мені в Москві! – з серцем одказує гетьман, доводячи, що з жоною в нього і в Україні не ладилось життя, то нащо вона йому ще й тут?

      – Тобі не потрібна, – заявили йому, – але нам потрібно, щоби твоя жонушка була тут, у Москві.

      Але всупереч волі гетьмана в Україну було послано піддячого Василя Юдіна, якому дали інструкцію: прибути в Батурин до гетьмана Самойловича і заявити останньому: Пйотр Дорошенко просив царя відпустити до нього жінку, а тому гетьман має негайно відправити Єфросинію Дорошенко в Москву, і що госпожу Дорошенкову повезе сам піддячий Юдін і повезе «з усякою пошаною і обережністю», аби вона не зазнала в дорозі аніякої прикрості. Було велено:

      до Севська для перевозу госпожі Дорошенкової та її майна виділити 50 підвід, а в Севську поміняти коні й підводи («якщо яка з них ушкодиться в дорозі»), а севському воєводі дати їй до Москви ще й статечного дворянина в провожаті. (На всяк випадок, про перевезення до Москви гетьманші було повідомлено князя Ромодановського в Курську, аби тримав ту подію під своїм пильним оком).

      В білокам’яній про те стало швидко відомо. У ті дні голландський резидент у Москві І. В. ван Келлер тоді ж доносив своєму уряду, що козацького генерала Дорошенка мають назавжди залишити в Москві – ось чому цар викликає з України його жінку. І взагалі, у Москві Дорошенкові не дуже довіряють, головно через те, що козацький генерал у свій час не раз таємно зносився з турками, тож московити певні: Дорошенко – людина неспокійна, нестала.

      Двадцять п’ятого квітня піддячий Юдін залишив Москву і подався на Україну за Дорошенковою жінкою. Про місію Юдіна гетьмана Самойловича було сповіщено спеціальною грамотою.

      До «почесного» заслання в Москву Петро Дорофійович був одружений двічі. Щоправда, про перше його сімейне життя – аніяких даних в анналах історії, чи то пак (як щодо України) в козацьких літописах не збереглося. Невідомо навіть ім’я його першої дружини та хто вона і якого роду, коли саме молодята побралися, скільки прожили.

      Більше всього, вона померла ще молодою, невдовзі по народженню дочки. Овдовівши, Петро Дорошенко довго не одружувався – за військовою службою було не до особистих справ, дочку доглядала найнята нянька. Та й мати допомагала. Вона ж раз по раз нагадувала синові, що пора йому вже й обзавестися жінкою – годі бурлакувати. Наполягала: женись, сину, дитині СКАЧАТЬ