Печера. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підлеглий. І що начальник Борком незадоволений.

      Експериментатор, досі червоний, кинув на Паулу войовничий погляд:

      – Носіння темних окулярів призводить до імпотенції в чоловіків!

      Паула зустрілася з незнайомцем очима. Стисла губи, намагаючись утримати на обличчі серйозний вираз:

      – Ні-і…

      – Кішки білої масті часто страждають на глухоту!

      Паула завагалася, здивована питанням, – і тут незнайомець за спиною в лисого на мить заплющив очі.

      – Так! – повідомила Паула радісно. Їй справді було приємно – так, наче на важливому іспиті ш зненацька й спритно підказали.

      – Вечірні сутінки викликають тривогу!

      – Ні! – гаркнула Паула, дивлячись на незнайомця.

      – Використовувати жуйку неестетично!

      – Так!

      – Барвиста постіль краща за білу!

      Паула знов завагалася – незнайомець легенько хитнув головою.

      – Ні, – з гордістю повідомила вона лисому. – Нітрохи.

      – Серію закінчено, – нудним голосом оголосив експериментатор не Паулі і не смаглявому, а, скоріше, власній клавіатурі.

      – Я вільна? – життєрадісно поцікавилась Паула.

      Лисий Борк засопів, причовпав до Паулиного крісла й почав знімати сенсори – Паула відразу ж засичала від болю, бо з першим же пластиром позбулася десятка волосинок на руці, тонких і непомітних, але цілком, як виявилося, відчутних.

      – Обережно… Краще я сама…

      Задзвонив телефон; Борк покинув Паулу й поспішив до апарата, якийсь час у тиші кімнати чулося тільки його незадоволене бурмотіння:

      – Ні… Очевидно. Обробка даних… наперед сказати… то й призначте йому на сьому…

      Паула з прикрістю дивилася на потворну петлю, що звисала з рукава її нового светра; тим часом незнайомець мовчки підійшов і став знімати з неї прищіпки та пластирі, швидко й спритно; вона була вражена, які в нього теплі руки, й боялася, що він почує від неї запах поту, – вона так змучилася в цьому кріслі, наче після бігу на довгу дистанцію…

      – Уставайте.

      Вона вчепилася за простягнуту долоню; в першу мить ш запаморочилась голова, через секунду вона із запізненням зрозуміла, що пора в туалет.

      – Я… – вона розшукала під кріслом свою сумку, боязко покосилася на лисого Борка, потім на двері. – Мені б…

      – Ходімо.

      Кімната здавалася перевертнем – половину її було обставлено, мов шикарний кабінет, проте за напівпрозорою матовою фіранкою вгадувалися білі й нікельовані лиховісно-лікарняні обриси. Паула відчула тривогу; незнайомець приязно ш кивнув:

      – Не любимо лікарів?

      – А за що їх любити? – пробурмотіла Паула збентежено.

      – Це як подивитися, – незнайомець усміхнувся. – Вас звати Паула Німробець. А я – Тритан Тодін… Просто Тритан. І я не лікар. Я експерт.

      – Дуже СКАЧАТЬ