Орлі, син Орлика. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ губи у щирій посмішці. Коли зрозумів, що на щиру посмішка ну ніяк не скидається – почав повторювати розтирання обличчя й розтягування губ, доки не задовольнився результатом.

      Вдома юнака зустріли дуже тепло й напрочуд радісно. Коли ж почули про призначений Карлом пенсіон – тоді матуся й усі чотири сестри ледь не задушили Григорія в обіймах. Ще б пак: це означало, що нужденному існуванню нарешті настане край! Матуся авторитетно зауважила, що неодмінно жертвуватиме десяту частину пенсіону на потребу всієї козацької громади – бо не може такого бути, щоб гетьманській сім'ї усе, а іншим нічого!.. Маленький Яшунька носився будинком, немов навіжений, і радісно верещав. Лише Михайлик повівся більш-менш розважливо, стримано потиснув Григорію руку й мовив, зовсім як дорослий:

      – Вітаю, брате! Ти молодець, я тобою пишаюся.

      І вже глибокої ночі, коли всі полягали спати, юнак залишився у вітальні сам-один. Тільки тоді ризикнув дістати клятого листа. Востаннє перечитав написане, кинув усі до одного папірці до розпашілого каміна і підгріб коцюбою з глибини добрячу купу жару.

      Раптом позаду рипнули мостини.

      Озирнувся…

      То була матуся.

      – Грицю, ти знаєш… – Ганна замовкла, не наважуючись продовжити.

      – Знаю, – стомлено буркнув він у відповідь.

      – Що саме?..

      – Що Семен Півторак місяць тому забрався звідси до Московії. І що всю сім'ю також забрав із собою.

      Юнак перевів погляд на камін: присипані жаром, там палали списані облудними словами аркуші. От і добре…

      – Звідкіля тобі відомо?

      Та Ганна вже наблизилася впритул до сина і побачила через його плече дотліваючого листа.

      – Он звідкіля, – Григорій гидливо поморщився, тицьнув коцюбою перед собою, здійнявши тим самим хмарку попелу.

      От і все, що лишилося від образливого послання.

      От і все…

      Звісно – окрім кровоточивої рани в душі!

      – Що там було, у листі тому?.. – тільки й запитала мати.

      – То вже моє діло, матусю.

      – Грицю, як ти!..

      – Так, мамо, – моє діло і більш нічиє, – стояв юнак на своєму.

      – Але я маю право знати…

      – Краще вам того не знати, матусю моя люба, повірте вже мені.

      Як раптом!.. Від настільки огидної здогадки коцюба ледь не випала з миттю ослаблих пальців. Григорій міцно стиснув зуби і процідив:

      – Невже цей облудник і вам також насмілився наговорити того самого, що й мені понаписував?! Якщо тільки так…

      Юнак міцно стиснув коцюбу, немов то була козацька шабля. Але Ганна лише гордовито задерла підборіддя, загадково посміхнулася й мовила:

      – Я, синку, все ж таки дружина ясновельможного козацького гетьмана, тому не дозволю всякій різній наволочі ображати ні себе, ані свою родину! І тобі не раджу дозволяти того. Так, не всі, ой, далеко не всі любитимуть тебе, цінуватимуть твої СКАЧАТЬ