Мідний король. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Хлопчисько й досі стояв обіч від усіх. Невтямки було, розуміє він чи ні, через що така веремія. Не схоже, щоб його знічували погляди – лихі, відверто неприязні, іноді бридливі.

      – Скільки можна чекати! – закричала огрядна пані. – Скиньте його за борт, нарешті! Ви ж бачите – іншої ради нема, інакше нас не пустять!

      Переписувач виступив наперед. Губи в нього тряслися.

      – Панове, я розумію ваше обурення… Я сам, я не знав… але, панове, це ж моя власність… Він знаряддя моєї праці, дуже цінне, важливе… Він джерело моїх прибутків! Він дуже дорого коштує, хто мені відшкодує?!

      – А хто мені відшкодує простій на рейді?! – гаркнув капітан.

      – Ви поставили нас усіх у жахливе становище, – завважив купець. – Хто винен, як не ваша недбалість? Усім відомо, що гекса та їхніх напівкровок не пускають у Мірте!

      – Заждіть, – переписувач кинувся за митником, готовий був схопити його за рукав, але в останню мить утримався. – Заждіть… Я можу заплатити штраф. Ми ж люди, домовмося… Я відпливу з ним сьогодні ж, я тільки пересяду на інший корабель!

      – Ані ногою. – Митник узявся за дужку, до якої кріпилась драбина. – Гекса не опоганить Мірте ані диханням, ані доторком, ані гидким випорожненням своїм. Викидайте за борт – або корабель не пройде.

      Пасажири говорили вже на повний голос, і, здавалось, жоден не чує іншого.

      – Але що ж мені робити, – переписувач кусав губи. – Це… головне моє добро, цей раб! Він… у нього дивовижна пам'ять на букви та знаки, він переписує книги з нечуваною швидкістю, без нього я зубожію!

      – Ваша справа, – митник поставив ногу на сходинку. – Гей, капітане, хвилина на роздуми.

      – Та що тут думати! – закричав старший із ремісників, бородатий ювелір. – У мене контракт у Мірте, хто за мене заплатить неустойку?!

      – Може, човен, – бурмотів блідий, як лід, переписувач. – Може, спустити човен… Він переписує по цілій книзі за три ночі!

      – Доведеться тобі самому потрудитися, – сказав ювелір і сплюнув за борт. – Руки не відпадуть!

      Капітан, стиснувши зуби, ішов по палубі, переступаючи через кодоли, кинуті кимось вузли, – ішов до хлопчиська.

      Той відступив.

      – Добре плаваєш? – похмуро спитав капітан.

      Хлопчисько мовчав, продовжуючи відступати. Капітан схопив його за комір. Хлопчисько випручався з несподіваною спритністю й кинувся тікати – уздовж правого борту. Наспіли матроси й пасажири. Десять рук одночасно вчепились у куртку й штани із запраного полотна, але хлопчисько, прудкий, мов вивірка, вирвався знов. Його наздогнали й збили з ніг.

      – Не оглушуйте! – голосив переписувач. – Так він, може, випливе! Книги мої, ще й до половини… А завдаток же…

      Він сів на згорнуту кодолу і, в розпачі розгойдуючись, узявся за голову. Перо за вухом, знак професії, поникло.

      Хоч тіло хлопчиська звивалося, спільними зусиллями його перекинули через СКАЧАТЬ